зу після зустрічі В. Іскрицького та І. Мазепи миргородський полковник доніс у Батурин, що, коли він із старшиною був у Москві, то П. Полуботок говорив про ворожі заміри Михайла Гадяцького. « Если,— зазначав гетьман у донесенні в Малоросійський приказ,— молодий Полуботок знал о замислах Гадяцкого, то должен бил знать и о замислах Соломона, должен был знать об этом и отец его, тем более, что старик, находясь на полковничестве переяславськом, промышлял о гетманстве ».
Також Д. Апостол знайшов « неложныи сведытели », які дали показання, що « Кочубей с Жученком, тестем своим, на той час бившим полковником Полтавским, до Сечи и до Криму виправили » Петрика. Як відомо, саме тоді гетьман запідозрив генерального писаря в таємному інформуванні на користь Москви, а тому нейтралізація його руками миргородського полковника була для нього дуже доречною.
У пізніші роки І. Мазепа неодноразово покладав на Д. Апостола обов’ язки наказного гетьмана.
Воєнні дії російських військ кінця XVII— початку XVIII століття, в яких було задіяне козацьке військо, виявили військові здібності Данила Апостола. Так, у 1695 році, коли козаки взяли участь у поході російських військ під Азов, миргородський полковник Д. Апостол, за свідченням літописця, « знатную паче прочиих показывал храбрость ».
Брав він участь і в російсько-шведській війні 1700— 1721 років, що увійшла в історію під назвою Північної. В 1701 році миргородський полковник був призначений наказним гетьманом козацьких полків, направлених царським урядом на допомогу російським військам, які билися із шведами у Прибалтиці. В бою біля поселення Ерестфер, на схід від Чудського озера, українські та російські війська здобули блискучу перемогу над шведським генералом Шліппенбахом. У цьому бою проявилися неабиякі командирські здібності Д. Апостола. Звичайно, не всі воєнні операції, в яких він брав участь, закінчувалися перемогою. Так, у 1704 році, коли цар направив Д. Апостола на чолі кількох тисяч козаків у складі російських військ у розпорядження польського короля Августа II, союзника Петра І, російськоукраїнські війська зазнали поразки і значних втрат.
Нещасливим був і похід козацьких військ у 1706 році на чолі з миргородським полковником Апостолом і російських військ під керівництвом бригадира Неплюєва на
339