що Петро « не був простого уродження, але шляхтич од Самбора ». Найважливішим джерелом біографії Сагайдачного є панегіричний віршований твір К. Саковича « Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного ». До нього було додано цікаву гравюру із зображенням гетьмана верхи на коні. У лівій верхній частині малюнка— герб Сагайдачного у формі підкови, яку увінчує хрест( у геральдиці цей герб класифікується як « Побог »), Поза всяким сумнівом, Сакович, людина для свого часу високоосвічена( випускник Замойської та Краківської академій), добре усвідомлював суспільне значення історичної постаті Сагайдачного. Тому навряд чи наважився б він подібним чином « прикрасити » малюнок, не маючи на те достатніх підстав.
Ще в дореволюційній історіографії( М. Максимович, В. Антонович, І. Каманін, А. Чайковський, Д. Яворницький та ін.) усталилася думка, що батька Петра Сагайдачного звали Конон або Конаш. На користь цього нібито свідчить монастирський пом’ яник Сагайдачного, де серед інших імен згадується Конон. Але деякі історики, наприклад Б. Барвінський, піддають сумніву можливість такого патронімічного шляху виникнення прізвища гетьмана. На їхню думку, прізвище « Конашевич » узяте не від імені батька, а від імені одного з предків Сагайдачного.
За спостереженням Б. Барвінського, « Сагайдачний »— це прізвисько гетьмана, дане йому козаками( цю думку поділяв і Д. Яворницький), а « Конашевич »— родове прізвище, яке носили шляхтичі з Підгір’ я Конашевичі-Попелі. Шляхтичі Попелі вживали кілька гербів, насамперед « Сас » та « Сулима ». Що стосується герба « Побог », вміщеного у книзі К. Саковича, то він, вірогідно, перейшов до представників роду Конашевичів-Попелів од магнатського роду Конєцпольських. Останній не тільки мав герб « Побог », а й тримав у своїх руках Дрогобич і дев’ ять довколишніх сіл, з якими межували маєтки Попелів: Ратична, Попелі й Котів. Що ж до другої половини прізвища гетьмана— Сагайдачний,— воно було дане йому козаками як вправному лучнику. Озброєний сагайдаком, вершник прикріплював з одного боку до пояса лук з налучником( чохлом), а з другого— сагайдак для стріл. За сирої погоди на сагайдак натягувався спеціальний чохол( тохтуй), який знизу зав’ язувався шнурком. Добре натренований лучник
27