що Петро « не був простого уродження , але шляхтич од Самбора ». Найважливішим джерелом біографії Сагайдачного є панегіричний віршований твір К . Саковича « Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного ». До нього було додано цікаву гравюру із зображенням гетьмана верхи на коні . У лівій верхній частині малюнка — герб Сагайдачного у формі підкови , яку увінчує хрест ( у геральдиці цей герб класифікується як « Побог »), Поза всяким сумнівом , Сакович , людина для свого часу високоосвічена ( випускник Замойської та Краківської академій ), добре усвідомлював суспільне значення історичної постаті Сагайдачного . Тому навряд чи наважився б він подібним чином « прикрасити » малюнок , не маючи на те достатніх підстав .
Ще в дореволюційній історіографії ( М . Максимович , В . Антонович , І . Каманін , А . Чайковський , Д . Яворницький та ін .) усталилася думка , що батька Петра Сагайдачного звали Конон або Конаш . На користь цього нібито свідчить монастирський пом ’ яник Сагайдачного , де серед інших імен згадується Конон . Але деякі історики , наприклад Б . Барвінський , піддають сумніву можливість такого патронімічного шляху виникнення прізвища гетьмана . На їхню думку , прізвище « Конашевич » узяте не від імені батька , а від імені одного з предків Сагайдачного .
За спостереженням Б . Барвінського , « Сагайдачний » — це прізвисько гетьмана , дане йому козаками ( цю думку поділяв і Д . Яворницький ), а « Конашевич » — родове прізвище , яке носили шляхтичі з Підгір ’ я Конашевичі-Попелі . Шляхтичі Попелі вживали кілька гербів , насамперед « Сас » та « Сулима ». Що стосується герба « Побог », вміщеного у книзі К . Саковича , то він , вірогідно , перейшов до представників роду Конашевичів-Попелів од магнатського роду Конєцпольських . Останній не тільки мав герб « Побог », а й тримав у своїх руках Дрогобич і дев ’ ять довколишніх сіл , з якими межували маєтки Попелів : Ратична , Попелі й Котів . Що ж до другої половини прізвища гетьмана — Сагайдачний , — воно було дане йому козаками як вправному лучнику . Озброєний сагайдаком , вершник прикріплював з одного боку до пояса лук з налучником ( чохлом ), а з другого — сагайдак для стріл . За сирої погоди на сагайдак натягувався спеціальний чохол ( тохтуй ), який знизу зав ’ язувався шнурком . Добре натренований лучник
27