ного кордону по Дніпру. Гетьман Іван Самойлович цілком справедливо вбачав у цьому шкоду інтересам українського народу і відверто висловлював невдоволення цим договором, який роз’ єднував Україну.
Треба зауважити, що гетьман Самойлович чимало уваги приділяв економічному розвитку Лівобережної України, нагороджував маєтками старшин і духовенство, намагався налагодити судово-адміністративну владу, не дозволяв власникам маєтків надмірно визискувати селян і міщан. Водночас Самойлович дбав про забезпечення суспільного становища і добробуту своїх синів, які служили в козацькому війську. Старшого сина Семена він поставив стародубським полковником і надав у володіння троє сіл і кілька млинів на річці Ворі. Після його смерті стародубським полковником став молодший син Яків. Середній син Григорій отримав посаду чернігівського полковника, а також значні маєтності— містечко Любеч та близько півсотні сіл і хуторів на Лівобережжі. Сини вели господарство й мали від нього значні прибутки. Царський уряд не перечив роздачі гетьманом посад і маєтків його синам, хоча серед старшини виникало незадоволення за таку самовладність.
Сам гетьман також мав значні маєтності: у його володінні було місто Гадяч, надане за булаву, чотирнадцять сіл, вісім млинів на різних річках( Буді, Білиці, Свисі, Івоті), а також винокурні, рудні, поташні буди, селітряні майдани. Вироблену горілку й селітру він возив на продаж у Москву. Загалом Іван Самойлович мав порівняно велике господарство. Як і багато інших старшин, він був багатою людиною. Але при цьому несправедливо звинувачувати його в жадібності й прагненні захопити чужі маєтки, присвоювати чужі землі чи якусь іншу власність. Як людина віруюча, Іван Самойлович був відомий щирою прихильністю до православної церкви, котрій допомагав матеріально. У Глухові на його кошти споруджено кам’ яну Успенську церкву. На кошти гетьмана в Густинському монастирі( поблизу Прилук на Чернігівщині) у 1672— 1676 роках в стилі українського бароко збудована головна Троїцька церква. За завданням Київської археографічної комісії Тарас Шевченко в 1846 році відвідав Густинський монастир і знайшов на стіні цієї церкви портрет гетьмана Івана Самойловича як « ктитора ».
260