Укладений за таких обставин договір не міг бути щирим з боку Дорошенка. У цих умовах, шукаючи реальні засоби досягнення поставленої мети, він звертає увагу ще на одну політичну силу— Росію. Наприкінці 1667 року він розпочав переговори з представниками Москви В. Лубенським і стряпчим В. Тяпкіним. Ці переговори цікаві не лише тим, що відбивають прагнення позбутися присутності в Україні царських воєвод і повернути у повному обсязі козацькі права і вольності, але й вказують на стремління П. Дорошенка возз’ єднати в межах єдиної Української держави усі етнічні землі. У паперах російських представників збереглися свідчення мешканця Новгорода-Сіверського Федора Чекаловського, де він стверджував, що П. Дорошенко у його присутності говорив: « Я праве маю в Богу моем надежду и у пресвятой Богородицы, а за счастьем по царского пресветлого величества и за моим стараньем не токмо сей бок Украйни, где, сказывает, мы ныне живем, под его царского пресветлого величества високую руку отдано будет; але еще и все належачеє поки панство, то есть княжество Руское, ограниченое было: Премышль, Ярославль, Львов. Галич, Владимер, тые головные городы княжества Руского, маю в Богу моем надею, аж поты ограниченое будет...» На жаль, переговори з московськими представниками були безрезультатними.
Тим часом авторитет і популярність П. Дорошенка серед населення обох сторін Дніпра невпинно зростали. Його тверда позиція щодо присутності російських воєвод в українських містах давала надію на всебічну підтримку широких кіл козацтва, міщан, селянства. Правобережний гетьман продовжував балансувати між Польщею та Росією і водночас прагнув заручитися надійною допомогою з боку Криму. Він також налагодив тісніші відносини з І. Брюховецьким. Старшинська рада, яка у січні 1668 року зібралася в Чигирині, висловилася за об’ єднання Лівобережної і Правобережної України та направлення посольства в Стамбул і Бахчисарай. Рішення ради підтримали також представники Запорозької Січі.
Відкрита воєнна акція на Лівобережжя розпочалася навесні 1668 року. Незабаром було визволено від російських воєвод майже всі великі міста, взято під контроль переправи, комунікації і торгові шляхи. Вбивство козаками І. Брюховецького( очевидно, не без відома правобереж
199