документальними джерелами. Після Ю. Хмельницького з політичної арени зникли й інститути Руського князівства, хоча, по суті, вони були уособлені лише у титулуванні його правителя. Всі інші державно-політичні установи цього « напівкнязівства » дублювали вже усталені перед тим інституції Українського гетьманату.
У цей час геополітичні інтереси Туреччини полягали в тому, щоб ослабити міжнародні позиції урядів Польщі та Московії і не давати їм змоги виступити « єдиним фронтом » проти османських планів завоювання європейського регіону. Задля цього Мегмеду IV необхідно було стабілізувати політичну ситуацію на Правобережній Україні, якій відводилася роль своєрідного плацдарму для поширення турецького впливу у Центрально-Східній та Південно- Східній Європі. Саме тому Порта, « помирившись » із П. Дорошенком, звернулася до призабутої ідеї створення Українського князівства на чолі з сином Б. Хмельницького Юрієм, яке було б у повній васальній залежності від султана. Це збіглося із прагненнями частини козацької старшини, яка не бажала визнавати протекцію ні польського, ні російського монархів та хотіла зберегти власні державні інтереси. Тому для неї залишався тільки один шлях— визнати владу Османської імперії та Кримського ханства. Однак уже вкотре турецький напрямок зовнішньополітичної орієнтації козацької старшини не спрацював. А Юрію Хмельницькому так і не судилося втілити в життя основну мету свого видатного батька— зробити Україну вільною...