на, коли знову завирували політичні пристрасті. Частина духовенства та старшини підтримувала Й. Нелюбовича- Тукальського, а частина, в тому числі й Тетеря, Антонія Вінницького. Незадовго до виборів чимало козацької старшини( Тетеря, Гоголь, Богун, Гуляницький та ін.) і духовенства( Тукальський, Вінницький) прибули до Білої Церкви. Вирушаючи в похід на Лівобережну Україну, приїхав туди й сам Ян-Казимир. Тут же був і Ю. Хмельницький, « вже як архімандрит », саме він вітав короля спеціально написаною промовою.
Похід Яна-Казимира й Тетері на Сіверщину провалився. На Правобережній Україні спалахнули нові повстання, найпотужніше серед них— під проводом Сулимки. П. Тетеря жорстоко придушив повстання, одночасно розправившись із реальними чи потенційними конкурентами в боротьбі за гетьманську булаву. Зокрема, розстріляно Івана Богуна та Івана Виговського, заарештовано Юрія Хмельницького та Г. І. Нелюбовича-Тукальського. Юрія Хмельницького взяли, коли він повертався до монастиря від своєї сестри в Городищі. Прямих доказів вини Ю. Хмельницького та Тукальського не було, але це не завадило Тетері відіслати їх до Львова, а звідти, згідно з королівським наказом— до фортеці Мальборк у Пруссії. Тут вони провели кілька літ аж до підписання Андрусівського перемир’ я в 1667 році. Після цього перемир’ я уряд Речі Посполитої мусив особливо дбати про поширення соціальної бази свого панування і дещо пом’ якшив свою лінію в українському питанні. Ю. Хмельницького та Нелюбовича- Тукальського перевели до королівського двору в Варшаві, але звідти вони невдовзі поодинці втекли. Вже наприкінці 1667 року Юрій Хмельницький знову з’ явився в рідному Чигирині, де гетьманував уже Петро Дорошенко.
У цей період гетьман Правобережної України П. Дорошенко виступив виразником загальнонаціональних інтересів, прагнучи об’ єднати Україну і відновити рівноправний союз з Росією, у дусі договору 1654 року. Юрій Хмельницький підтримав ці дії і навіть пообіцяв відкопати батьківські скарби та віддати їх для підтримки Дорошенка. Але він би не був сам собою, якби чітко й принципово повів якусь політичну лінію. Ще не визначився остаточно результат походу Дорошенка на Лівобережну Україну, а Юрій опинився в таборі його конкурента Пет
145