росіяни, білоруси, поляки, серби, болгари і чехи5. Більша частина з них осіла в населених пунктах Наддніпрянщини. Значно менше тут мешкало вихідців з Молдови і Волощини, Литви, Угорщини та Німеччини. В містах і містечках, рідше в селах, Галичини, Поділля, Волині, Буковини та Закарпаття разом з корінними жителями селилися головним чином молдавани, волохи, поляки, угорці, чехи, словаки, татари, турки, вірмени, євреї, цигани та німці6. Таке співіснування, безперечно, позначилося на етнографічних процесах і мало свою специфіку в кожному українському регіонові.
Визвольна війна середини XVII ст.( особливо її перший етап: 1648— 1654 рр.) помітно вплинула на демографічну ситуацію в краї. На території, яка відійшла внаслідок рішення Переяславської ради до складу Російської держави( а вона включала, насамперед, Лівобережжя, Слобожанщину, Запорожжя, Київщину, Брацлавщину, Поділля і частину Волині), різко зменшився, що цілком природно випливало з політичних чинників, відсоток польських жителів( у першу чергу шляхтичів і військовослужбовців). Це яскраво видно на прикладі одного з найбільших міст України— Києва і навколишньої місцевості. Так, у 1630 р. у цьому районі( Київському повіті) знаходилося приблизно 6 тис. польських жовнірів7. Після 1654 р. їх“ змінили” російські“ ратні люди”, причому приблизно в такій же кількості. Влітку 1661 р. військових з Росії в місті налічувалося 1691 солдат, 1633“ стрільці”, 978“ рейтарів”, 166 драгунів, 31 гарматник( всього 4499 чол.). Правда, багато з них незабаром почали втікати у різні українські місцевості“ от скудости и от безпрестанные работы” 8. Як свідчать документи, київські міщани з“ ратними людьми” жили“ зело не в дружелюбіи, и хлебных запасов” не продавали9. Траплялися випадки вбивства місцевими жителями деяких російських послів10. Одночасно на українських землях йшов процес асиміляції прибулих з автохтонним населенням. Так, 30 травня 1667 р. російський державний і військовий діяч П. В. Шереметев зазначив, що ще в 1660 р. близько 400 солдатів з московських полків, які вже давно несли службу в Києві, одружилися“ на черкаських жонках” і покинули місто. Крім того, Шереметева хвилювало не тільки це: він боявся в зв’ язку з цим прямої
83