Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Página 79

було приєднано до першої. В результаті до складу Росій­
ської держави ввійшло 4533 кв. милі території, 410 міст і
містечок, понад 10 тис. сіл з близько 3 млн. жителів88.
Отже, розглянувши проблему становлення державних
кордонів України та їх поступову ліквідацію у кінці XVII—
XVIII ст., слід констатувати таке. Протягом зазначеного
періоду територіальні межі “козацької держави” не були ста­
лими і навіть не завжди точно визначеними. За різних
політичних обставин їх не раз уточнювали. Поряд з геть­
манським правлінням це здійснювали уряди сусідніх країн —
Польщі, Росії, Туреччини чи Кримського ханства. Впливали
на територіальну нестабільність відсутність постійного адмі­
ністративного центру, тобто столиці, певна розпорошеність
людності на широких українських просторах. Навіть Дніпро,
який ще за доби Київської Русі являв собою найголовнішу
центральну водну артерію, з кінця XVII ст. поділив країну
фактично навпіл, перетворившись на прикордонний рубіж
Лівобережжя та Правобережжя. Опанування пониззя ріки
на тривалий час кочовиками призвело до майже втрати
українцями Причорномор’я (до кінця XVIII сг.).
Поступове обмеження автономних прав України зумо­
вило неабияке звуження не тільки політичних, а й еконо­
мічних зносин її жителів з населенням інших держав. Пер­
манентний занепад політико-адміністративних осередків
на Правобережжі (наприклад, колишньої гетьманської
столиці Чигирина) та їх зосередження на Лівобережжі
(Батурин, Глухів та ін.), частково на Слобожанщині
помітно поглиблювали розрив із Західною Україною. З
припиненням державотворчих процесів на правому березі
й першою руйнацією “християнської козацької республі­
ки” — Запорозької Січі в 1709 р. Українська держава прак­
тично втрачає загальнонаціональний характер і починає
територіально обіймати лише “область” Гетьманщини чи
“Малоросії”. Не раз уряди Польщі, Росії, Туреччини або
її васала Кримського ханства при розігруванні різних по­
літичних комбінацій перетворювали українські землі на
своєрідну заставу. А з другої половини XVIII ст., остаточно
втративши всі ознаки державності, Україна взагалі перес­
тала бути незалежним суб’єктом у Європі. \
78