гальноімперську митну систему66. В радянській історіографії ці заходи царизму розглядалися головним чином як позитивні: в контексті поліпшення економічних зв’ язків між Україною і Росією, сприяння їх спільному народногосподарському розвитку. Насправді ж цим скасовувалася одна із найбільш важливих ознак української автономії. Однак митниці на кордонах, підпорядковані вже чиновникам з Росії, продовжували існувати. Складений у 1756 р.“ Реєстр портовым и пограничним таможням” називає, зокрема, у Київській губернії такі з них: при Васильківському форпості,“ вверху и внизу реки Днепра в тех местах, где оная река Днепр россійскую границу к Полской стороне пересекает, две малыя таможни Межигорская и Стайковская”, вгору по Дніпру до Смоленської губернії в розкольничих“ государевых слободах”— Добрянці, Злинці( Білянський форпост); вниз по Дніпру— в Переяславі й Кременчузі, а між ними“ одна малая” митниця при Секеринському форпості, в Переволочні. У Воронезькій губернії— в Царичанці й Бахмуті. До другої також підпорядковувалися“ две малые” митниці в Ізюмі та Луганськ /. В тому ж році Київська полкова канцелярія, відповідно до постанов вищих установ, видала“ ордер” про закриття на території полку Злинської митниці й відкриття Вишківської( с. Вишків належало Києво-Печерській лаврі). Уточнювалися також прикордонні межі володінь Троїцького Іллінського Чернігівського монастиря69.
З початком 60-х років загострилася проблема існування Запорозької Січі, земель, які належали низовикам. У її розв’ язанні брали участь як царський уряд, так і гетьманське правління. Так, у 1760 р. Кирило Розумовський надіслав до Сенату, а той прийняв до розгляду“ рішення” першого щодо перенесення Січі на нове місце. 8 грудня 1761 р. кошовий отаман Григорій Федорів своїм“ рапортом” сповіщає гетьмана про отримання ним“ ордера” про прийняття у“ відомство” Війська Запорозького Старосамарських земель з поселенцями, за які точилися суперечки з адміністрацією Полтавського полку не один рік. У тому ж році Кирило Розумовський знову порушив перед Сенатом і Кошем питання щодо перенесення Січі в урочище Микитине72. Не байдужими залишалися до запорозьких володінь прусський король і, зрозуміло, кримський хан. Так, у одному з документів 1762 р. згадується про те, що“ земля вся, которую запорожцы владеют, уже
74