ПЕРЕДНЄ СЛОВО
“ Українська держава ”, “ національна територія ”, “ Гетьманщина ” — ці та деякі інші терміни , а також поняття “ російсько-український кордон ” ( стосовно другої половини XVII — XVIII ст .) майже не застосовувались у працях радянських учених . Особливо помітно це для 70-х — першої половини 80-х років , коли мова заходила про історичну тематику нового часу . Очевидно , спрацьовував стереотип мислення або ж побоювання , “ кабьі чего не вьшіло ”. 1 , мабуть , справа не тільки в “ застійному періоді ”, хоча саме він багато в чому негативно позначався на становищі вітчизняної історіографії . Обумовлювалося це також і недостатнім рівнем розробленості цих важливих проблем , складних і неоднозначних . Різні за фахом дослідники-історики , правники , етнографи неоднаково підходили до їх висвітлення . Одні з них , наприклад , взагалі заперечували ( і роблять це й нині ) наявність феодальної держави чи державності в українців . Інші , навпаки , доводять : вона функціонувала лише з 1648 по 1654 рік . Треті пишуть лише про “ зародки ” Української держави в ході Визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького . А деякі твердять про власне державну територію країни , починаючи від Переяславської ради . Причому дефініції “ держава ” і “ державність ” чи ототожнювалися , чи категорично розмежовувались ( скажімо , тоді , коли іішлося про незавершеність державотворчого процесу ). Так , Володимир Антонович був переконаний у відсутності будь-якої державності в українського народу . Михайло Грушевський , Микола Василенко , Іван Крип ’ якевич , В ’ ячеслав Липинський , Андрій Яковлів , Михайло Слабченко , Олександра Єфименко та деякі інші історики вважали факт її існування незаперечним .
У 40 — 50-х роках ця тема з новою силою прозвучала в працях Миколи Петровського та Федора Шевченка . Зокрема , останній наголошував : “ Українська державність в силу історичних умов складалась не на всіх етнографічних
4