ПЕРЕДНЄ СЛОВО
“ Українська держава”,“ національна територія”,“ Гетьманщина”— ці та деякі інші терміни, а також поняття“ російсько-український кордон”( стосовно другої половини XVII— XVIII ст.) майже не застосовувались у працях радянських учених. Особливо помітно це для 70-х— першої половини 80-х років, коли мова заходила про історичну тематику нового часу. Очевидно, спрацьовував стереотип мислення або ж побоювання,“ кабьі чего не вьшіло”. 1, мабуть, справа не тільки в“ застійному періоді”, хоча саме він багато в чому негативно позначався на становищі вітчизняної історіографії. Обумовлювалося це також і недостатнім рівнем розробленості цих важливих проблем, складних і неоднозначних. Різні за фахом дослідники-історики, правники, етнографи неоднаково підходили до їх висвітлення. Одні з них, наприклад, взагалі заперечували( і роблять це й нині) наявність феодальної держави чи державності в українців. Інші, навпаки, доводять: вона функціонувала лише з 1648 по 1654 рік. Треті пишуть лише про“ зародки” Української держави в ході Визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького. А деякі твердять про власне державну територію країни, починаючи від Переяславської ради. Причому дефініції“ держава” і“ державність” чи ототожнювалися, чи категорично розмежовувались( скажімо, тоді, коли іішлося про незавершеність державотворчого процесу). Так, Володимир Антонович був переконаний у відсутності будь-якої державності в українського народу. Михайло Грушевський, Микола Василенко, Іван Крип’ якевич, В’ ячеслав Липинський, Андрій Яковлів, Михайло Слабченко, Олександра Єфименко та деякі інші історики вважали факт її існування незаперечним.
У 40— 50-х роках ця тема з новою силою прозвучала в працях Миколи Петровського та Федора Шевченка. Зокрема, останній наголошував:“ Українська державність в силу історичних умов складалась не на всіх етнографічних
4