добровільного зречення гетьманства Виговським, який не хотів жити“ у неволі” царя, підтвердила всі його повноваження. Водночас учасники ради обіцяли одностайну підтримку гетьману в його прагненні відстояти“ давні права та вольності” українців, які почав обмежувати цар4. Тому стали свідками присутні на цьому зібранні посли з Австрії, Волощини, Криму, Молдавії, Семигороду, Туреччини та
ТТТвеїтії5
Успіх на Корсунській раді дав змогу Івану Виговському відразу здійснити кілька важливих політичних намірів. Зокрема, він спромігся підписати договори про мир з Кримом і Туреччиною, а також ратифікувати угоду про спільні дії з Швецією. Остання визнала незалежність України з її кордонами аж до Вісли. Від Речі Посполитої ним були відірвані Берестейське та Новгородське воєводства й приєднані до українських земель. Польща також обіцяла Україні широку автономію, в разі її повернення до складу попереднього державного утворення.
Разом з тим неослабний тиск і деякі відверто провокаційні заходи російського уряду, а також перманентні внутрішні чвари на Лівобережжі, Правобережжі й Запорожжі( наприклад,“ низовики” ображалися на те, що їх не запросили взяти участь у обранні гетьмана) не давали можливості Виговському відчути себе впевнено на найвищій в країні посаді. Тому вкотре за нетривалий період правління він змушений був доводити цареві та його сановникам свою лояльність. Так, 18 січня 1658 р. у розмові з воєводою Микитою Зюзіним гетьман нагадує про особисті“ заслуги” перед сюзереном під час спільних російсько-українських військових походів( зокрема, в кримську кампанію) і просить“ чтоб царское величество никому не верил, хто на него приносить( доносити.— О. Г.) лично станет”. А далі запевняв:“... Я ему государю своему ей-ей во всем верен по присяге своей”.
Мабуть, саме через такі обставини І. Виговський вирішив, що ліпше було б офіційно сповістити царя про своє обрання на раді і просить про підтвердження“ високою рукою” цього рішення. Незабаром за дорученням Олексія Михайловича в Україну прибув представник Москви боярин Б. Хитрово, який призначив на 25 січня нову раду в Переяславі( не без таємної надії“ провалити” на виборах Виговського). Однак на ній знову, вже втретє, було обрано 1. Виговського. Це викликало у боярина невдоволення і він згодом поїхав до Полтави підмовляти місцевого пол
36