поширювалися і на дітей старшини26. При цьому козацька старшина ставала відносно замкненим станом. До неї повинні були обиратися представники місцевих“ родимцов, из людей заслужоних... и кто по усмотрению и определению вишшаго превления чин получит”. Люди“ посполитой породи” не сміли привласнювати“ чести и водности шляхетского или воинского звания”, за винятком, коли б вони надавалися самим царем.“ Да их же посполитих,— наголошується в зводі законів,— вишше шляхти предпочитать никто не имеет” 28.
Серед козацької старшини встановлювалася сувора ієрархія. Перебуваючи у військових командах, займаючи посади в державних установах, засідаючи в судах тощо, кожний з них зобов’ язувався“ ведать место свое, и по достоинству чина свого, в котором кто состоит, надлежащим порядком вишшаго нижший предпочитать имеет” 29. Шляхтичів і старшин заборонялось“ порабощать” і“ верстать” у посполитих, відбирати в них“ волности”. Вони звільнялися від різних державних повинностей, не сплачували податків з індуїста,“ мостового”,“ перевозного” та“ погребельного” 30. Замість цього від них вимагалось тільки виконання військової служби31. Якщо рідні брати чи інші близькі родичі чоловічої статі, які досягли повноліття, мешкали в нерозділеному маєтку, то на військову службу вони мали право визначити одного члена сім’ ї із загальної згоди або згідно з чергою( жеребкуванням). Рідні призваного на військову службу повинні були утримувати його за рахунок прибутків з ведення господарства в маєтку, який знаходився в їхньому спільному володінні32.
Судитися шляхтич або представник козацької старшини міг тільки в тому суді, що відповідав його“ рангові” та званню. Суд, що не відповідав соціальному становищу тієї чи іншої особи, не мав юридичних підстав для ведення її справи. Виняток становили кримінальні, а також державної важливості( наприклад, зрада царю) справи. В цьому випадку їх вирішення переносилося у вищі судові інстанції33. Однак не міг судитися, наприклад, сотник у сотенному суді, а полковник у полковому, оскільки вони самі керували і уособлювали судову владу певної адміністративної одиниці.
' індукта( від латинського іпсіисіо— ввожу)— митний податок у Лівобережній Україні в другій половині XVII— першій половині XVIII ст., який стягувало гетьманське правління за ввіз товарів з Росії. Скасована в 1754 р.
166