ні зробив сенатський указ 1713 p., де постановлялося стосовно Київської та Азовської губерній:“ И буде... в которых селах и деревнях явятся беглые драгуны и солдаты, или чьи беглые люди и крестьяне, и тех отсылать людей и крестьян с женами и с детми и с их животы на прежния жилища” 5. В 1715 р. інший указ Сенату ще раз вимагав, щоб висилати на попередні місця проживання збіглих приватних селян і служилих людей на Лівобережжі й Слобожанщині6. В питанні про селянські переходи Генеральна військова канцелярія, захищаючи інтереси пануючої верхівки, в 1727 р. ухвалила, щоб“ после ушедших подданых” у володінні державців залишилися їх“ кгрунты, дворы купленніе и некупленніе” 7. Цей законодавчий акт також сприяв обмеженню переходів посполитих.
Відповідно до указу від 6 травня 1736 p., всім збіглим при поверненні їх попереднім можновладцям передбачалося“ чинить жестокое наказание кнутом, дабы впредь на то смотря, другим никому бегать было неповадно”. Крім того, передбачалося“ по воле владельцов и поверенных от них” утікачів,“ которым наказанием наказать пожелают” 8.
29 травня 1738 р. Сенат видав указ про заборону російським поміщикам приховувати у своїх будинках посполитих і козаків, які переходили з Слобідської України. Генеральна військова канцелярія постановою від 20 липня 1739 р. самочинно поширила його чинність і на територію Гетьманщини, надавши силу розпорядженню загальнодержавного про заборону переходів9. Тим самим державці отримали юридичні підстави для повернення власних збіглих селян на старі місця.
Незважаючи на те, що царський уряд, побоюючись загострення соціальних протиріч, указом від 18 січня 1742 р. скасував постанову ГВК, козацька старшина, українська шляхта, православне духовенство продовжували вживати різноманітних заходів проти переходів посполитих.
У 1763 p., йдучи назустріч вимогам українських землевласників, Катерина II санкціонувала своїм указом універсал гетьмана К. Розумовського про заборону самовільного переселення селян у межах регіону10. А через 20 років указом від 3 травня 1783 р. вона остаточно закріпачила українське селянство, провела чітку межу між окремими станами. Зокрема, в ньому наголошувалося:“ Для известнаго и вернаго полученія казенных доходов в наместничесівах Киевском, Черниговском и Новгород-Северском, и в отвращеніе всяких побегов к отягощенію помещиков и
6 6-249 161