не був зацікавлений у підтримці централізованого державного ладу. Задовольняючи в основному( особисті) власні потреби, обмежуючись переважно найближчими ринками, він мало сприяв господарській централізації. Тому окремі економічні райони Правобережжя, Лівобережжя та Слобожанщини мали схильність до власної політики( умовно можна хоча б виділити північні області, Київщину тощо). В другій половині XVIII ст. це також проявилося на території Південної України. Цілком імовірно, що найвище керівництво країни могло б поступово“ впоратися” з цим і поліпшити для себе стан речей, проте утворення сильної національної влади не входило в плани ні Росії, ні Польщі, ні Туреччини, з якими особливо тісно співіснувала тоді Україна.
У зв’ язку з цим деяка непевність( хиткість) державного устрою на Лівобережжі, Слобожанщині, а особливо на Правобережжі, очевидно, мала передбачати найбільш суворі покарання винних у різного роду правопорушеннях. І дійсно, вони за звичкою інколи застосовувалися на зразок часів“ польського панування” 7. Однак“ новий порядок” у більшості випадків зробив їх дещо“ м’ якішими” і поблажливішими. В значній мірі це обумовлювалося дорожнечею робочих рук( у Визвольній війні загинули десятки тисяч людей) і порівняно великою вартістю грошей. Наприклад, день праці, жиле приміщення тощо, траплялося, коштували всього кілька копійок. А надмірні смертні вироки та тілесні покарання( каліцтва) ставали занадто невигідними для молодої Української держави. Ось чому за належних соціально-економічних умов будь-яка особа, крім“ отьявнаго злодея”, при порушенні норм поведінки могла сподіватися на полегкість. При цьому також відігравали неабияку роль висока релігійність, природна незлобність“ малоросів” до тих, хто скоїв злочин. Коли останні щиро каялись за вчинене, то їх нерідко взагалі прощали. Гарантом подальшої належної поведінки порушників могла виступати громада, представники місцевого духовенства, інші члени суспільства. Траплялося, що якась особа( особи), захистивши і врятувавши злочинця від якогось тяжкого покарання чи навіть смертної кари, забирала за це його до себе в“ услужіння” на кілька років. Так робили, зокрема, монастирі, які користувалися неабияким впливом серед населення, правлячих і судових кіл8.
Формування та поширення великої земельної власності й укрупнення господарств поступово змінювали не лише
128