Відразу після завершення російсько-турецької війни царський уряд приділив велику увагу створенню цілісної системи прикордонної охорони. З цією метою вздовж Бугу були розміщені військові частини. Намісник краю Григорій Потьомкін 18 червня 1775 р. зобов’ язав новоросійського губернатора забезпечити розселення на Побужжі розміщеного там козачого полку, сформованого ще в 1769 р. з добровольців Правобережжя, а також західноукраїнських земель, та арнаугів * з волонтерських частин російської армії. Арнаутські волонтерські команди у складі російської армії були створені у ході цієї війни з молдаван, волохів та іншіх вихідців з балканських країн. Як правило, для проживання військових з набраних полків відводилася певна більш-менш стала у межах територія, яка потім вважалася власністю того чи іншого бойового підрозділу. Про це, зокрема, йшлося у“ Доповіді” Сенату імператоиці 1775 р. стосовно Дніпровського пікінерського полку. Цікаво відзначити, що за кілька років до цього— в 1767 р.— мешканці містечок Кременчука і Власівки, які належали цьому полку, послали до Москви в“ Комісію для складання нового Уложення” свого депутата П. Денисенка з“ наказом”, де скаржилися на захоплення їхніх земель, а також утиски старшин, тяжкі військові службу та постої, різноманітні обтяжливі податки тощо. Загострення конфлікту призвело до вибуху повстання Дніпровського пікінерського полку в жовтні 1769 р., в ході якого кілька сот повстанців перейшло за р. Орель на землі запорожців54.
У 1774— 1783 рр. заселення та освоєння нових земель півдня України відбувалося за напруженої боротьби за Крим, який згідно з умовами Кючук-Кайнарджийського мирного договору хоча й вважався незалежним, але фактично підпадав під вплив то російської, то турецької зовнішньої політики. Нестабільність ситуації позначалася не лише на темпах колонізації, розвитку сільського господарства та промислів краю, а й на чорноморській торгівлі, яка у зв’ язку з цим мала дуже обмежений характер. За півтора десятиліття перед визволенням Криму економічне життя на півострові прийшло до глибокого занепаду. Особливо відчутно позначився на ньому виїзд з Криму в 1778 р. понад 31 тис. православних( головним чином греків та вірмен) і розселення їх на Азовському узбережжі, Дону та Дніпровській лінії. Напередодні приєднання півострова тут
Арнаути— турецька назва албанців, яка вживалася й у Росії.
107