землях поміщика Адама, який охоче приймав селян як дешеву робочу силу.
Крім українців і росіян, прагнучи уникнути жорстокого національного чи соціального гніту, на Слобідську Україну переселялися білоруси, молдавани, волохи, серби та ін. 3. У другій половині століття у с. Крутець Острогозького полку перейшло на мешкання 5 сімей латишів. А група німців у 1766 р. недалеко від Острогозька заснувала с. Рибендорф 8.
У формуванні національної території України велике значення мали міста й містечка. Будучи центрами сотень, полків, повітів, округів, намісництв, губерній тощо, вони, як правило, виконували не лише адміністративні, а й економічні та оборонні функції. Крім того, ці населені пункти ставали своєрідними акумуляторами сільського населення. Саме через них найчастіше проходили головні шляхи народних міграцій. Утворення міст і містечок у різних районах України мало свою специфіку. Більшості з них на Лівобережжі і Слобожанщині передували села, хутори чи слободи.
Характер утворення та історичний розвиток міст, містечок та інших населених пунктів часто обумовлювали віддаленість державних кордонів, наявність річок, лісів, зручних торговельних шляхів тощо. На зростання населених пунктів негативно впливали війни, напади турецьких і татарських орд, посилення соціального та національного гніту, неврожаї, пожежі, епідемії і т. ін.
Більш сприятливі соціально-економічнгумови розвитку й політичне становище Лівобережної та Слобідської України зумовили тут відносно швидкі темпи зростання міст і містечок. Наприклад, на Лівобережжі у 1783 р. з близько 8,3 тис. населених пунктів було 33 міста й 89 містечок. У 1786 р. кількість міст на території регіону зросла до 35, а містечок до 112. На Слобожанщині в 80-х роках налічувалося 15 міст, а на кінець століття— 1939.
Принагідно зазначимо, що узагальнюючих даних про кількість і склад усього українського населення Російської держави до 1763 р. в історичній науці нині не існує. Подушними переписами на той час охоплювалося українське населення Слобожанщини та прилеглих до неї губерній Росії, насамперед Воронезької та Бєлгородської. В 1763— 1764 рр., за даними, які навела Г. П. Махнова( взято з ревізійних відомостей, що зберігаються в РДАДА, ф. 259, оп. 2), на території Лівобережжя( без Полтавського та 4-х сотень Миргородського полків) налічувалося понад 944 тис.
101