Ми всі прийшли з води, за водою і підуть наші безтілесні тіні.
Ти існуєш у всіх мислимих і немислимих станах, всотуєшся у вени, напуваючи їх п’янким ароматом зів’ялих рожевих троянд, що залишились недоречністю. Боровся з вітром, вітряками, вітцівщиною.
Ти ж бо не здатен на зраду – не здатен. Не.. з д а т е н.
Стан перший – рідкий.
Перетікання. Чорне - небажання і біле – пристрасть = сірий. Бути сірим – бути сталевим.
Стан другий- твердий.
Чому ти завжди приходиш? Ти ж знаєш, що присутність вистраждана. Чому ти завжди приходиш тоді, коли природа не здатна прийняти тебе, бо слабка після оновлення. Чому намагаєшся заповнити вулиці, міста, собори, склепи, лікарні. Страшна пандеміє, байдужосте, оминай. Обірвана струна.
Стан третій і останній – повітряний.
Завжди потрібно вчасно зупинитись. Лакмусовим папером стане погляд. Раніше від нього могли розбити асфальт квіти душі – аби вижити. А зараз, виплекані нерозумінням, уміють убивати заради задоволення. Задоволення простих хибних істин.
Простягни руку - зможу розбити бузкові хащі у лініях твоїх долонь. Аби ти мав змогу їх зруйнувати.
5