Заколосись у мені нивою, мій янголе,- чорною, неврожайною. Даймо відчути їй справжню глибину - нехай пірнає.
Певно, краще загинути від голоду, ніж їсти не свій хліб - білий, квазі- наповнений.
Певно, краще стояти осторонь, аніж грати не свою роль.
Грати- ґрати.
Тобі страшно, янголе?
Страшно так глибоко пірнати? Невже ти не хочеш відчути тепло на смак та аромат на дотик, бриніти кожним своїм можливим і неможливим вдихом, пульсувати та вибухати з видихами.
Дихай. Не дихай. Не читай мене.
Читай мене між рядків.
Читай мене у своєму погляді, носи замість свого бога, постав собор імені мене у своїй пам'яті і неодмінно- чуєш/читаєш - знаю, Ти чуєш- підпали його.
Нехай згорять літери, ниви, лавки, будинки.
Нехай горить усе, а ти відбудовуй собор.
Я. хочу. жити.