Усе починається з Тебе:
Твоєї присутності, твого слова, твого погляду –
Двох мертвих морів і одного ненародженого океану.
І сіль твоя така солона, що хочеться розчинитись у патоці.
Гостра, чорна, смоляна, осіння, недоречна, пересічна, пала.
Грішний янгол все ще янгол, то чому грішна людина – тепер недолюд?
Твоя сіль – допомога виявити рани?
Усе починається з тебе:
Моя весна – твоє друге пришестя.
Страшний суд. Страшний?
Там сходить сонце. Там тепло. Немає болю, образ, німого мовчання,невзаємності. Ти там один, розумієш? Хоч тобі так примарно тепло.
Пече? Постій. Надихайся вдосталь.
Зігріє сумом, обійме тишею. І вже… ніколи не(.) відпустить.
А там, на заході, зараз, певно, гримить весняна блискавка, котить свої вогняні хвилі ген до Борисфену. І вдаряється. З шумом, зі світлом – зорями! З тієї примарної точки проведемо пряму – промінь у нашу Вічність!