Щось дуже важливе – на дні пляшки. Воно терпке і вбивчо – міцне, немов висотані жили, нерви, сили. Це робить тебе de jure злочинцем – у рамках «Польових квітів» Білокур.
Знаєш, те «щось дуже важливе» розгублено дивиться мені в очі, шукаючи там твоє віддзеркалення, силюету. А в них немає нічого, крім байдужості та вдаваної ненависті. Ця брехня схожа не спечену сонцем грушу: руйнування чи переродження? Час збирати їх та пришивати до дерева, аби воно не почувалось самотнім – ще не навчилось втрачати, ще шукає проблему в собі,тому і вірить, що на дні є хоч щось.
Пришиватиму – обіцяю. Тобі легко обіцяти, доки мовчиш. До першого вітру, до першого розчарування, до першого бісового вагання.
Поступове наростання і спад - дихання. Політ. При-земл-ення.
Спорожніла пляшка доповнює місто, з якого всі повтікали, випили його ріки, забетонували молодість. Місто, мости, мідь, мігрень, міазми, мізерія,мізантропка.
(так було не завжди)