КРИК І МОВЧАННЯ
СПОЖИВАЦЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
колонка редакторки
Уявіть себе в індустріально-
му суспільстві на межі XX і
XXI століть і прислухайтеся.
Які обіцянки воно надсилає в
майбутнє – нам? Товари схо-
дять з конвеєрів, шестерні та
пропелери шумлять про про-
грес та успіх. Людство про-
славляє масове виробництво,
економіку та раціональність.
Машини гудуть, твориться
безтурботне майбутнє, де по-
треби всіх будуть задоволені.
Повернімося у тепер. Які
обіцянки чуємо? Полиці у су-
пермаркетах прогинаються
під товарами, які ніби самі
там опинилися; плати на касі
– дякувати не мусиш. Заходь
у мережу, грайся в додатках,
розважайся в YouTube, пости
селфі та показуйся. Купуй ще,
брендуйся сам. Бери, задо-
вольняйся.
Тепер не індустрія, а лиску-
чі білборди й екрани обіця-
ють щастя – тільки уже не
для всіх, а саме для тебе. Коли
в минулому столітті масова
індустрія стала перевиро-
бляти, замість зменшення
потуг придумали, як весь
цей надмір продати. Коліща-
та виробництва, гнані мрі-
ями прогресу, принишкли в
невидимих заводах і відда-
ли сцену готовим товарам –
створеним у маркетингових
відділах більше, ніж на фа-
бриках. Один гель для душу
раптом став кращим за інші,
бо упаковка наслідує контури
жіночої талії. Речам надають
людських рис, аби вирізнити
їх між собою. Та гірше інше –
ми самі уподібнилися речам.
Ринковими стали не тільки
економіка, а й наші стосунки
та спосіб життя.
Ні, не тільки для цього сту-
гоніли коліщата індустріалі-
зації. Конвеєрне виробництво
ж сприймали як інструмен-
тальне – можливість задо-
вольнити базові потреби,
аби створити достатньо часу
для творчості, розкриття
потенціалу людини, кращо-
го суспільства. От тільки не
зупинивши коловороту не-
впинного та безцільного ви-
робництва, а навпаки значно
посиливши та підлаштував-
ши під нього всю візуальну
культуру, ми застрягли. Ін-
струмент став самоціллю.
Наше суспільство кричить
про задоволення, ефектив-
ність та успіх. Але прислухай-
мося, про що воно мовчить.
Не думай, куди йде сміття,
яке ти створюєш. Не думай,
що вбиваєш і знищуєш. Забий
на те, що в тебе за вікном і в
місті. Ось відеогра, ось сторіз,
ось магазин. Задоволення,
стосунки, розваги, ліки – все
можна купити.
Воно кричить про безмеж-
ність потреб і замовчує об-
меженість ресурсів. А саме
усвідомлення власних і до-
вколишніх меж вчить нас ці-
нувати та берегти. Природній
і міський простір не гумовий
і має бути розумно зоргані-
зований. Наші сили, емоції
та час обмежені. А ще ми за-
садничо залежні один від од-
ного – без підтримки, знань і
ресурсів суспільства у нас як
індивідів нічого немає.
Мовчить про те, що з тим
обігом грошей, який є у сві-
ті тепер, ми можемо піти
далі зацикленості на речах,
нищення та власного нена-
жерства. Відвернувшись від
споживацької інфантильно-
сті, ми можемо використати
наявні блага для кращого су-
спільства. І кращого власного
життя. Бо може бути інакше.
Тексти жур-
налу постійно гово-
рять між собою. Ви знайде-
те чимало відсилань від одних
текстів до інших. Шукайте після
деяких речень зернини із номером
сторінки, і переходьте, якщо цікаво
почитати детальніше. Сподіваємося,
що просіяли для вас досить корис-
них практик. І від прочитання вам
буде сито, аби їх втілювати –
у собі та довкола.
Орися Грудка