Потреба у величезній кількості
підземних схованок у 1943–1944 рр.
дуже часто позначалася на якості будівництва. Криївки нерідко виходили
примітивними, погано замаскованими, що призводило до викриття
енкавеесівцями та смершівцями. Як
і в попередні роки, за своїм функційним призначенням це були здебільшого склади. Однак вражають неймовірна кількість і часто-густо чималі
розміри цих об’єктів.
Службовці СМЕРШу 1-го Українського фронту лише навесні 1944 р.
викрили на Волині 530 криївок-складів (135 — зі зброєю, 369 — із продовольством, 26 — із військовим майном). У цих сховищах було майже
170 тонн зерна, 17 тонн солі, 29 тонн
інших продуктів. Повстанці збудували криївки, у яких зуміли вмістити
4 автомобілі, 12 гармат, 35 мінометів, майже тисячу одиниць стрілецької зброї, сотні тисяч патронів, тисячі
гранат, мін тощо. А загалом упродовж
1944 р. представники НКВС і СМЕРШу
знайшли на волинських землях близько 800 складів-криївок. Це означає, що
до приходу радянської влади підпілля
й повстанці в цьому регіоні спорудили
щонайменше тисячу великих схованок.
Споруджуючи криївки, обов’яз
ково дотримувалися правил конспірації. Кожну криївку будували ті
підпільники, які надалі мали в ній перебувати, отже, про місце її розташування, окрім них, ніхто не знав. Щоб
приховати викопану землю, її або викидали в річку неподалік, або виносили у свіжозоране поле. Критеріями
вибору місця для криївки були непомітність, недоступність для ворога,
30
добра можливість для відступу. Тому
це міг бути і ліс, і населений пункт.
За формами криївки дуже різнилися: від невеликих схованок для
одного-двох повстанців до просторих
багатокімнатних приміщень. Ці другі будували здебільшого відкритим,
а не шахтним способом — у віддаленій гірській місцевості. Саме там
вони, неприступні для загонів НКВС,
функціонували найдовше — до сере
дини 1950-х рр.
Описуючи велику криївку Головного осередку пропаганди (ГОСП),
у якій наприкінці 1940-х рр. працював
Петро Федун («Полтава»), підпільниця М. Савчин згадувала: «Бункер Полтави був майже цілковито `tat/