Частина друга. Франко та його суспільство
публікації спогадів Франко був тяжко хворим. Хвороба позначилася на його характері. Серед його колишнього оточення рідко була людина, з якою він хоча б раз не посварився або не порвав стосунки. Маковей, Будзиновський, Щурат не стали винятками. Однак факт залишається фактом: своєю діяльністю Франко витворив суспільний і культурний простір, у якому вони могли зробити свої кар’ єри, маючи перед собою приклад Франка як модель для наслідування. Як Франків герой Опанас Моримуха, реальні львівські гімназисти знайшли « батьківщину у своєму серці ».
Хто ще мав замешкувати цю батьківщину окрім свідомої інтеліґенції, залишалося, однак, предметом дискусій. Десь у тому самому часі, коли Маковей надрукував свої спогади, розпочалося підготування до ювілею сорокаліття літературної діяльности Франка, що припадав на 1913 р. У Дрогобичі з цією метою утворили комітет із представників усіх українських партій. Його члени не могли дійти згоди щодо того, як улаштувати ювілейний маніфестаційний похід. Соціял-демократи наполягали на тому, що Франко соціяльний, а не національний письменник. А тому на чолі маніфестації мають іти бориславські робітники. Опоненти казали, що це заперечило б національний характер свята, адже більшість тогочасних бориславських робітників – поляки. Тому мало би сенс, щоб у перших рядах ішли українська інтеліґенція, українське селянство та українські робітники. Конфлікт узявся полагоджувати професор дрогобицької гімназії Володимир Бирчак. Він визнав рацію соціял-демократам. За бориславськими робітниками, розвивав він думку соціял-демократів, мали б іти євреї – бо їх Франко теж описував у своїх бориславських оповіданнях. За євреями могли простувати дрогобицькі василіяни, за ними – жінки легкої поведінки, що їх Франко описав у повісті « Для домашнього вогнища », і т. д. Виступ Бирчака був жартом, що мав погасити конфлікт між двома сторонами. Але у кожному жарті є частка серйозности. Коли з тим самим питанням звернулися до Франка, він відповів: « Я не поет одної верстви, а цілого народу » 40.
Ця відповідь перекреслювала позицію його молодости, коли він ставив соціяльне якщо не вище, то принаймні на одному рівні з національним. Однак багато з Франкового літературного доробку молодих років далі активно функціонувало наприкінці його життя. І то не тільки в Австро-Угорській імперії. 1912 р. у Києві вийшла книжка місцевого цензора С. Щеґолєва про український сепаратизм у Російській імперії. Вона з’ явилася після скасування леґальних обмежень на україномовні публікації внаслідок російської революції 1905 – 1907 рр., але у роки пореволюційної реакції
430