Євген Олесницький писав у спогадах про кінець 1870-х – початок 1880-х років, що в тодішній Галичині не було чоловіка, що справляв би такий великий вплив на сучасну молодь, як Іван Франко. Складались на те різні обставини, але в першу чергу – його індивідуальність.
Знайомість із Франком вводила нас, молодих, зовсім в інший світ, його незвичайна на тодішній вік начитаність, його бистрий погляд на речі і строга, а дотепна критика сучасних відносин імпонували молоді і єднали її біля нього.
<...> Спосібнішої і щирішої молоді не могла задовольнити і та українщина, яка панувала серед львівської громади і обмежувалась на слабеньких, чисто формальних і то дуже нечастих і нечисленних маніфестаціях. Школа Івана Франка навчила її інакше розуміти українофільство, показало справжній зміст його, а сильна, безпощадна критика Драгоманова поглибляла його ще більше і викликала реакцію проти формального українофільства, яким проявлялось воно досі в Галичині.
Під тими впливами відбувалися у нас формація тих основ, на яких опісля оперли ми нашу працю і діяльність у дальшім житті » 1.
Подібні оцінки можна знайти в спогадах інших галицьких діячів українського напрямку, чиї гімназіяльні та студентські роки припадали на кінець 1870-х – початок 1880-х років 2. Звісно, можна припустити, що ці спогади писано під сильним впливом пізнішого Франкового культу, а тому вони грішать анахронічним перебільшенням. Але це не так. У цьому переконує листування між Франком і його молодшими колеґами з першої половини 1880-х років: вони звертаються до нього як до свого « Мойсея », називають своїм генієм, порівнюють його з Шевченком тощо.
387