Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 277
У
літературному становленні Івана Франка жоден інший цикл
творів із його багатого письменницького доробку не відіграв
такої ролі, як бориславські оповідання і повісті 1 . Саме вони, а не
сентиментальні юнацькі поезії чи важкостравна повість «Петрії та
Довбущуки», відкрили читацькій публіці його справжній літературний
талант 2 . Робота над бориславськими темами для Франка була не просто
літературним заняттям. Вона була частиною ширшої програми: дати
народові «разом із полагодженим соціяльним питанням вироблену багату
літературу» [35: 371]. Два десятиліття пізніше Франко іронізував із цих
планів, кажучи, що в них було багато тієї самої наївности, з якою російські
народники у 1873–1874 рр. ходили у народ «задля проповіді соціялістичної
євангелії» [35: 371]. Але в часи своєї соціялістичної молодости він сприймав
ці плани дуже серйозно. Франко не лише писав про Борислав, але й своїми
писаннями хотів приспішити перетворення Борислава на осередок сильного
й організованого соціялістичного руху в Галичині.
Встановити різниці між Бориславом як він був і Бориславом, витвореним
Франковою фантазією, є надзвичайно плідним предметом дослідження,
особливо коли йдеться про аналіз письменницького варштату. На жаль,
до недавнього часу ця можливість залишалася не використаною. «Франко
і Борислав» є однією з найбільш досліджуваних у франкознавстві тем – і
водночас однією з найменш досліджених. Українські дорадянські й емі
ґраційні франкознавці великою мірою іґнорували бориславський цикл, бо
він не відповідав панівній національній парадигмі: вшановуючи Франка як
«національного поета», «українського Мойсея», вони трактували його
ранні соціялістичні твори як «гріхи молодости» 3 . Натомість радянське
франкознавство дуже інтенсивно експлуатувало бориславський цикл,
277