Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Seite 197
Розділ 8. Відомий деморалізатор Русі
19 лютого 1880 р. Франко писав у листі до Михайла Павлика:
...Про стосунок наших до львівських робітників не багато й дасться
сказати. Бо хто такі наші? Студенти, академіки, ну, а в них який стосунок
з робітниками? Коли сходяться, то кождий приватно. <...> Якби було
видавництво, то наші взялись би до ближчого студіювання життя
робітників (помешкання, поживу, заробок і т.д.) 97 , ну, а тепер, коли все
розлазиться і розпрягається, то про таку систематичну роботу й думати
годі. [48: 233]
Середовище, з яким мали справу галицькі соціялісти, складали головно
робітники-друкарі (зецери), письменні за означенням, які були чимось
на зразок «робітничої аристократії» (і то дуже бідної – галицької! – ари
стократії) 98 . Практично не було контактів із провінцією – хіба що з Дро
гобиччиною та Косівщиною, і тільки тому, що Франко й Павлик часто
навідували рідні місця і поширювали там соціялістичну літературу.
Тому діяльність галицького соціялістичного комітету замикалася
сама в собі. Данилюк сам складав свою газету й роздавав безплатно. Ін
теліґентська молодь читала брошури на таємних зібраннях і час до часу
ходила на пиво з кимось із робітників. Зрозуміло, що навіть така скромна
діяльність не була цілком безпечною і вимагала мужности 99 . А проте, всі
твердження про існування в Галичині соціялістичного руху, про заснування
соціялістичної партії, поширення соціялістичної літератури були нічим
іншим, аніж називання малих речей великими іменами.
Галицькі соціялісти не мали сил ані на те, щоб гуртом – як польсько-
русько-єврейська спілка – стати важливою партією у цілій Галичині, ані
щоби поодинці – як польське, руське та єврейське угруповання – опанувати
свої національні табори. Спроби Франка та його товаришів збудувати
незалежні інституції, що, з одного боку, ширили нові ідеї, а, з другого,
забезпечили їх засобами існування, не вдалися. У квітні 1881 р., по кількох
місяцях напівголодного існування, він вирішує покинути Львів і повернутися
в рідні Нагуєвичі «без надії навіть вернути сюди ще коли-небудь» [48: 283].
Що, однак, зумів зробити Франко у Львові за три роки після ув’язнення,
то це зібрати навколо себе декілька десятків молодих людей, які своєю
чергою зуміли вплинути на спосіб життя і думання освічених галичан,
найперше – русинів, але не тільки.
197