Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 105
Н
а цьому місці розповіді варто відступити трохи від реальної
Франкової біографії на гадані шляхи, якими вона могла би
рушити. Ми не торкатимемося тут можливих варіянтів його
просування по соціяльній дробині. На це є дві причини. По-
перше, під кінець його життя суспільні обставини змінилися такою мірою,
що практично зникли будь-які обмеження на рух угору. Як свідчать
біографії інших Франкових сучасників-співвітчизників, щасливий збіг
обставин міг зробити неупривілейованого, але освіченого вихідця з села
університетським професором (Францішек Буяк, відомий польський
економіст і засновник цілої школи історично-економічних студій), або
прем’єр-міністром (Вінцентій Вітос), або навіть президентом держави
(Томаш Масарик). Франко, який не дістав професорської катедри у 1890-х,
лише трохи не дожив, щоб, можливо, здобути пошану від новопосталої
у Києві (1917) й у Львові (1918) національної української держави. Але,
по-друге, за свого життя Франко й так досяг максимального, здобувши
символічний статус «національного пророка», «українського Мойсея» 1 .
Тому-то обговорювати інші, «нижчі» можливості попросту немає сенсу.
Нас цікавитиме інше: в яких іще спільнотах він міг би досягти лідерських
позицій? Ми розглянемо це питання на прикладі вибору батьківщини.
На нашу думку, саме конкурентні образи «батьківщин», а не «націй» чи
«класів», найповніше відтворюють спектр тих варіянтів, які стояли перед
Франком і його сучасниками. «Батьківщиною» могла бути як нація, так і
більші (імперія, все Слов’янство) і менші за неї спільноти (край, окрема
місцевість, навіть окреме село). Мало того, навіть свідома відмова у виборі
батьківщини вписувала «відмовника» в інші модерні спільноти: соціялістів-
інтернаціоналістів («пролетаріят не має батьківщини») чи митців-
105