і. Походження Русі
ще- котрий із двох східнослов’ янських народів має більші права на спадщину києворуських князів. У XX столітті дискусія зробила нове коло: одні науковці доводили, що Київська Русь- це спільна батьківщина східних слов’ ян і колиска « давньоруської » народности; інші заявляли, що києворуська історія належить тільки російській або, навпаки, українській нації2.
Чи правда, що Київська Русь постала з діяльности вікінгів / норманів / варягів? А може, її створили та керували нею східні слов’ яни( адже вони становили більшість населення)? Якщо її створили східні слов’ яни, то хто має більші права на Київську Русь- росіяни чи українці з білорусами( спільно або окремо)? Ці питання стояли у центрі полеміки впродовж століть. Перше з них втратило політичну гостроту в перебігу націєтворення після краху комунізму у Східній Европі, але не зникло зовсім. Розпад СССР і смерть совєтської історіографії, сумнозвісної своїм антинорманізмом, звільнила істориків від необхідности заперечувати норманські погляди з ідеологічних причин. Одначе коли після короткочасного загравання на початку 1990-х років Росії з Заходом він повернувся в російську національну свідомість у традиційній ролі « іншого », відродився й антинорманський курс у російській історіографії та популярній літературі3. Розпад СССР поновив у східнослов’ янських країнах жваве змагання за києворуську спадщину. Думка про те, що українці- справжні нащадки спадщини Русі, до 1991 року висловлювана лише в емігрантських публікаціях на Заході, в незалежній Україні отримала нове життя і на академічному, і на популярному рівні. В українському публічному дискурсі Київська Русь стала першою українською державою, зображення києворуських князів з’ явилися на банкнотах, а тризуб- символ київських князів- став гербом незалежної України. Міська влада почала відновлювати знищені комуністичним режимом церкви і монастирі, які сягали часів Київської Русі, а в центрі столиці з’ явився пам’ ятник княгині Ользі. Енергійні зусилля частини української публіки на закріплення спадщини Київської Русі за Україною заохотили
2 Про джерела цієї дискусії див.: Jarosław Pelenski, « The Ukrainian-Russian Debate over the Legacy of Kievan Rus’», у його ж: The Contest for the Legacy of Kievan Rus’, Boulder, Colo., 1998, c. 213-227; Olga Andriewsky, « The Russian-Ukrainian Discourse and the Failure of the“ Little Russian Solution”, 1782-1917 », у кн.: Culture, Nation, and Identity: The Ukrainian-Russian Encounter( 1600-1945), ed. Andreas Kappeler, Zenon E. Kohut, Frank E. Sysyn, Mark von Hagen, Edmonton and Toronto, 2003, c. 182-214. 3 Відносно свіжий приклад цього історіографічного курсу- майже 8оо-сторінкова книжка одного вельми плодовитого російського письменника та історика-аматора: А. Л. Никитин, Основания русской истории, Москва, 2001.
12