Політико-адміністративне й територіальне реформування Гетьманщини Polityko-administratyvne_i_terytorialne_reformuvan | Page 77

Післямова
Отже, проголошуючи протягом другої половини ХVІІ-ХVІІІ
ст. всілякі брехливі обіцянки та привілеї для українців, цар-
ський уряд насправді нищив їх людські права та «свободи»,
своєрідним піком чого стало юридичне оформлення кріпацтва
в країні. Водночас він перекроював територію Української дер-
жави, яку поступово перетворив на периферійну область. Р азом
з тим кордони «козацької автономії» не були сталими і навіть не
завжди точно визначеними. За різних політичних обставин їх
не раз уточнювали. Поряд з гетьманським правлінням це здійс-
нювали уряди сусідніх країн – Польщі, Росії, Туреччини чи
Кримського ханства. Впливали на територіальну нестабільність
відсутність постійного адміністративного центру, тобто сто-
лиці, певна розпорошеність людності на широких українських
просторах. Навіть Дніпро, який ще за доби Київської Русі являв
собою найголовнішу центральну водну артерію, з кінця XVII
ст. поділив країну фактично навпіл, перетворившись на при-
кордонний рубіж Лівобережжя та Правобережжя. Опанування
пониззя ріки на тривалий час кочовиками призвело до майже
втрати українцями Причорномор’я (до кінця XVIII ст.).
Поступове обмеження державницьких прав України зумо-
вило неабияке звуження не тільки політичних, а й економічних
зносин її жителів з населенням інших держав. Перманентний
занепад політико-адміністративних осередків на Правобережжі
(наприклад, колишньої гетьманської столиці Чигирина) та їх
зосередження на Лівобережжі (Батурин, Глухів та ін.) помітно
поглиблювали відрубність із Західною Україною. З припинен-
ням державотворчих процесів на правому березі й першою руй-
нацією «християнської козацької республіки» – Запорозької
Січі в 1709 р. Українська держава невпинно втрачає загально-
національний характер і територіально концентрується лише
як «область» Гетьманщини чи «Малоросії». Не раз уряди Речі
77