Розділ VI, глава 2-- 419
ЩИВСЯ( ше на словах тільки, і не на папері, а насправді » 44. Імператор попередив, що безземельні, бездомні, зубожілі селяни з часом перетворяться на бунтівливий елемент, вкрай небезпечний і для дворян, і для держави.
Незважаючи на цей виступ Олександра П, консервативна більшість Державної ради спробувала відкинути проект Редакційних комісій і повернутися до рішень губернських комітетів. Лише 17 членів голосували за внесений ліберальний проект, а 35- проти; ситуацію врятував Олександр П, затвердивши думку меншості. Однак дечого домоглися й противники реформи: знову зменшені були наділи селян, ще ширше практикувалися відрізки, а також затверджений єзуїтський принцип так званого « четвертного надела »( поміщик міг пропонувати селянину даром прийняти чверть встановленого наділу, але відмовитись від решти землі на користь поміщика).
А 19 лютого 1 861 р. були підписані « Положення » та Маніфест про скасування кріпацтва.
Процес підготовки нормативних документів селянської реформи 1861 р. показав, таким чином, що правлячі кола Російської імперії, за невеликим винятком, не бажали розставатися з кріпаками. Олександр Птакож не схилявся до відмови від засад феодально-кріпосницького ладу, проте добре усвідомив необхідність реформи для подолання кризових явищ. Виникла сприятлива атмосфера для згуртування ліберальних сил серед інтелігенції та чиновництва, їх залучення до урядової діяльності щодо розробки документів по ліквідації кріпосної залежності селянства.
Усього два роки тривав драматичний експеримент плідної співпраці лібералів з імператором, дослід з політичної реалізації до сягнень передової суспільної думки. Однак уроки співробітництва з владою виявилися невтішними: на етапі затвердження концептуально цілісний проект Редакційних комісій був брутально деформований і в нього закладені норми, які зробили сумною долю усієї реформи.
Консервативний світогляд домінував у владній верхівці Росії, в політиці всіх Романових завжди, змінювалася лише його частка. Однак така політика стала неможливою після Кримської війни. Олександр ІІ не мав іншого вибору і змушений був погодитись на ряд буржуазних за своєю історичною сутністю реформ( мабуть, не дуже усвідомивши їх антифеодальну природу). Водночас він рішуче не погоджувався « відступати » з інших « бастіонів », таких, як, наприклад, самодержавство чи дворянські привілеї.
44 Там же. с. 227.