Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 91
У вужчому смислі Скоропадський будував ані українську, ані російську національну
державу. Нова концепція української нації відкривала шлях для співпраці з гетьманським
режимом зрусифікованим лівобережним дворянам та декільком тисячам чиновників —
“малоросів”, не позбавленим почуття територіального патріотизму. Як би символізуючи свій
розрив з національною політикою Центральної Ради, 9 липня 1918 р. гетьман відмінив закон
про національно-персональну автономію.
Біда полягала в тому, що як стара, так і нова концепція української нації мали більше
ворогів, аніж союзників. Для російських націоналістів клятва на вірність Українській державі
була рівноцінна зраді і ренегатству. А українські соціалісти взагалі відмовляли гетьманському
режимові у праві називатися українською державою. “В їх очах, – писав Дмитро Дорошенко, –
кожен, хто не знав або не вживав літературної української мови, не належав до українських
національних партій і не був членом “Просвіти” – не був і українцем; українство в поняттях
цих людей кінчалося поза межами партій ес-ефів, ес-ерів, ес-деків і обмежувалося кількома
сотнями або тисячами інтеліґентів, згуртованих у цих партіях”.
Гетьману весь час доводилося лавірувати між різними політичними групами, час від часу
змінюючи свій внутрішній курс. Політична стабільність гетьманського режиму ґрунтувалася на
зовнішньому чиннику – німецькому й австрійському багнеті. Але цей порядок і стабільність
були оманливі. Як твердить американський історик Джоф Ілі 6 , німецька окупація західних
окраїн колишньої Російської імперії була встановлена у вирішальний момент революційного
процесу, коли старорежимні політичні і громадянські структури уже зазнали краху, а нові лише
зароджувалися. Впровадивши свою авторитарну владу, німецьке командування зруйнувало
зародки громадянського суспільства і тим самим унеможливило довготривалу політичну
стабільність на окупованих територіях. Старі антагонізми не пропали, але – що було значно
гірше – до них додалися нові. Кумулятивний ефект першої світової війни, розпаду імперії і
німецької окупації під корінь знищив існуючу соціальну організацію і витворив політичний
вакуум, який швидко заповнювали найбільш радикальні сили.
Цей висновок повністю підтверджує історії німецької окупації України 1918 р. Німецьке
військове командування заборонило страйки і масові зібрання. Будь-яка інформація в газетах
про німецькі війська підлягала попередній цензурі. Найбільшої шкоди завдали репресії проти
селянства. Група польських поміщиків і німецькі колоністи на Волині та на Поділлі звернулися
до австрійського командування з проханням примусити селян відшкодувати заподіяні їхнім
господарством шкоди шляхом стягнення контрибуцій та примусових відробітків. За прикладом
волинських і подільських поміщиків великі землевласники Лівобережної та Степової України
6
Eley G. Op. cit., Remapping the Nation: War, Revolutionary Upheaval and State Formation in Eastern Europe, 1914-1923
// Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective / Ed. by H.Aster and P.Potichnyj. Edmonton, 1988. P.207.