Особливим лібералізмом відзначалося ставлення Центральної Ради до євреїв . Єврейська національна автономія була впроваджена й урядами інших держав , що постали на уламках Російської імперії – Литви , Латвії , Естонії і Білорусії . Однак , як писав один із лідерів сіоністського руху та член Центральної Ради Соломон Гольдельман ,
“ коли порівняємо національні досягнення жидівської меншости у тих країнах з обсягом , компетенцією , практичною працею , а , зокрема , з формально-конституційним станом жидівської автономії , то переконаємося у виключній оригінальності автономного статусу жидівської меншости в Україні , у зразковому характері цього статусу . Національно-конституційний стан , створений законом про національно-персональну автономію жидівської меншости в Україні , стоїть осамітнено в усій історії жидівського народу в розсіянні , і є визначним і неповторним явищем у спробах урегулювання міжнаціональних стосунків в багатонаціональних державах ”.
Перший досвід впровадження національно-персональної автономії в Україні не був абсолютно позитивним . Щонайголовніше , він не приніс Центральній Раді бажаної лояльності національних меншостей . Під час битви за Київ більшість російских і російськомовних міщан формально дотримувалася нейтралітету , хоча їхні симпатії – в одних з соціальних , в інших з національних мотивів – перебували на стороні не української влади , а більшовиків . Коли ж Центральній Раді під натиском війська Муравйова довелося покинути Київ і переїхати до Житомира , у її складі не виявилося жодного представника національних меншостей .
9 лютого 1918 р . більшовицькі частини вступили у столицю України і розпочали масовий терор проти жителів міста . Лише в одному Києві більшовики знищили до 5 тис . чол . Було страчено кожного , у кого при арешті знаходили червоний квиток – посвідчення українського громадянина . Масові страти відбувалисьна всій окупованій території .
Перша більшовицька влада не залишила тривалого сліду в Україні . Її підтримували певні категорії промислових робітників , частина демобілізованих солдатів та селяни тих районів , які не знали її ближче – села , які хоч раз відвідали червоні загони , ставали антибільшовицькими . Більшовики на своєму досвіді зазнали впливу того ж самого фактору , що й перед ними Тимчасовий Уряд і Центральна Рада , а власне – нестійкість і легку мінливість політичних симпатій українського населення .
Тому коли згідно умов Берестейського договору австро-німецькі війська 18 лютого вступили на Україну , вони не зустріли на своєму шляху жодного серйозного опору . На початку березня 1918 р . австро-німецькі частини ввійшли у Київ , а до кінця квітня контролювали майже всю Україну .