Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | страница 236

Але ситуація погіршувалася не стільки через зруйнування старих структур, скільки через
те, що вони не були замінені новими. Залежність Естонії від зовнішніх російських поставок у
1990-1991 була набагато сильнішою, аніж України, але естонське керівництво зуміло
переорієнтувати свою економіку завдяки швидким і рішучим крокам. До того ж сама Росія з
1992 р. теж стала на шлях радикального реформування. На відміну від російських чи
естноських лідерів, керівники української держави не виявляли бажання провадити
радикальних змін У промисловості та сільському господарстві продовжував домінувати
державний сектор. У результаті восени 1992 р.місячна інфляція перейшла рубіж 50%, тобто
стала гіперінфляцією.
Спершу надії на початок реформування пов’язувалися з новим (з жовтня 1992 р.)
прем’єр-міністром Леонідою Кучмою, колишнім директором найбільшого військового заводу у
СРСР – заводу “Південмаш” у Дніпропетровському. Однак головний наголос в своїй політиці
він поставив не на впровадженні елементів вільного ринку, а на відновленні порядку й
адміністративної системи управління економікою. Цей курс зазнав провалу навіть після того, як
На початку 1993 р. Кучма одержав від Верховної Ради надзвичайні повноваження на найближчі
шість місяців для здійснення свого плану. У вересні 1993 йому не залишилося нічого іншого, як
піти у відставку. Тоді ж під тиском масового невдоволення, у першу чергу – хвилі шахтарських
страйків – Верховна Рада прийняла рішення продостроковіпарламентські і президентнські
вибори.
Поведінка української влади у 1992-1993 рр. ввійде у підручники з економіки як
класичний приклад того, як не треба проводити господарські реформи. У 1993 р. рівень інфляції
в Україністановив 10 200% і, за оцінкою Світового банку, був найвищим у світі. Навіть після
деякої стабілізації у 1994 р. середня зарплата в Україні дорівнювала (в еквівалентному
підрахунку) 25-и американським доларам, тоді як у Росії цей самий показник сягав 100
американських доларів.
Саме в це момент і виявилася слабкість підпертя справи політичної самостійності
економічними арґументами. У грудні 1991 р. багато українських громадян голосувало за
самостійність з розрахунку на те, що Україна має кращі шанси вижити як самостійна держава, а
не як республіка у складі СРСР. На довшу мету і при умові проведення економічних реформ це
відповідало істині. Але коли замість обіцяного благополуччя жителі України одержали
погіршення свого матеріального становища, 52% з них, за даними соціологічного опитування,
після першого року самостійності уже жаліли за СРСР.
Як і слід було сподіватися, ставлення до нової української держави і її політики сильно
різнилося від реґіону до реґіону. Найбільш національно свідомий “галицький П’ємонт” надавав
повну і безумовну підтримку державним реформам. Біда полягала в тому, що як традиційно