далекосяжні політичні наслідки. Як вдало відмітила поетеса Ліна Костенко, об’ єднання“ Малоросії” з“ Малопольщею” дало Велику Україну. Об’ єднання Західної і Східної України прискорило справу національної консолідації. Цей процес був двостороннім – не лише більш національно свідомі західні українці дістали можливість поширювати свої ідеї на схід від р. Збруч, але й східні українці справляли помітний вплив на Західну Україну.
Крім своєї національної свідомості західні українці внесли ще й свою специфічну політичну поставу. Колишні політичні піддані Варшави, Відня, Будапешту, Бухаресту, Праги, вони розділяли той самий політичний досвід, що й інші народи Габсбурзької імперії: чехи, словаки, поляки і т. п. Найменш зрусифікована Західна Україна була у складі СРСР водночас однією з найменш“ радянізованих” областей і була розсадником антикомуністичних ідей.
Інша проблема, з якою довелося зіткнутися сталінському режимові у перші післявоєнні роки – це поширення прозахідних настроїв серед радянських громадян. До 1947 р. з Німеччини в Україну повернулися 1 млн. 250 чол. – бл. 40 % українців, насильно депортованих на роботи в Рейх. Не менш ніж 300 тис. з них зразу ж були вивезені НКВД на Сибір ніби-то за державну зраду. Ті ж, що залишилися, могли засвідчити, що радянська пропаганда казала відверту неправду про злиденне життя робітників і селян на Заході – їхній досвід говорив про цілком інше. Це могли підтвердити сотні тисяч солдатів, які з переможними боями дійшли до Берліна, Відня і Праги. Ще переконливіше і доступніше про переваги західного способу життя промовляли до радянських людей трофейні західні фільми та товари масового вжитку, які заполонили всю країну.
Післявоєнні роки нагадували ситуацію, яка склалася у Росії після розгрому Наполеона. Контакт з Заходом тоді привів до поширення свободолюбивих ідей, і в результаті 1812 р. породив рік 1825 – рік декабристського повстання. Як і тоді, у суспільстві панувало переконання, що народ, який виніс на собі весь тягар війни і своїми жертвами проклав шлях до перемоги, – цей народ заслуговує кращої долі, аніж тої, якою він мусить вдовольнитися у рамках російської імперії. Суспільство чекало на значні поступки з боку режиму: припинення масового терору, ліквідації колгоспної системи, пом’ якшення цензури і т. д.
Перемога Радянського Союзу у другій світовій війні дала поштовх процесам і тенденціям, які могли привести до його занепаду і розвалу. Серед цих нових тенденцій піднесення ролі українського питання об’ єктивно могло відіграти одну з центральних ролей. Радянський режим не проявив ні здатності, ні бажання розв’ язувати ці проблеми гнучко. Основним засобом їхнього подолання залишався терор.
Як і в довоєнні десятиліття, однією з головних жертв стала українська інтеліґенція. У 1946-1951 рр. Москва гостро критикувала ЦК КП( б) У за неувагу“ до підбору й ідеологічнополітичного виховання кадрів у галузі науки, літератури й мистецтва”, де знайшла притулок