наближення радянської армії, спільного ворога для обидвох сторін. Головне завдання перед приходом радянської армії бандерівське керівництво вбачало у внутрішній й організаційній підготовці, щоб у вирішальний час бути готовим“ мовити останнє слово”.
Таким чином, під кінець літа 1943 р. в Україні функціонувала розгорнута мережа радянського, українського й польського партизанських рухів. Червоні партизани діяли переважно у районах, прилеглих до Білорусії, тоді як УПА й польська Армія Крайова( АК) – на Поліссі, Волині, частині Поділля, а територія дільності уцілілих бульбашівців і мельниківців обмежувалася лише Волинню. Кожна з цих партизанських груп, окрім того, що поборювала німецький окупаційний режим, трактувала іншу сторону як супротивника. Як і 1919 р., Україна знову стала теренем“ війни всіх проти всіх”. Час від часу деякі із сторін намагалися укласти договір про припинення ворожнечі. Так, у травні 1942 р. радянські партизани заключили нейтралітет з групою Боровця на шість місяців. Постійно робилися спроби нав’ язання контактів між українським і польським підпіллям, які, однак, не дали відчутних результатів через непоступливість обидвох сторін у справі державної приналежності західноукраїнських земель.
Партизанський рух зі зрозумілих причин обмежувався лісистими районами України. Натомість у Східній Україні, де мало було лісових районів, рух опору існував виключно у формі підпілля. Як відзначалося у німецьких донесеннях,“ на Східній Україні пропаґанду розгортають тільки більшовики і групи Бандери”. Справжні розміри більшовицького підпілля важко встановити – у післявоєнні роки масштаби її діянь були сильно роздуті радянською пропагандистською машиною. Треба думати, що успіхи більшовицького підпілля були дуже скромними. Німцям досить легко вдалося за перший рік окупації знешкодити радянське підпілля у Києві та найбільших містах Східної України – Харкові, Миколаєві, Одесі, Запоріжжі та Сталіно. До літа 1942 р. в Україні продовжували діяти лише 10 відсотків зорганізованого радянською владою підпілля( бл. 2 тис. чол.).
Українські націоналісти, які в часи війни перебували на Сході України, запевняють, що в індустріальних реґіонах Східної України( Дніпропетровську, Кривому Розі, Донбасі) вплив оунівського підпілля був значно сильнішим, аніж вплив комуністичних груп. Це підтверджують і недавно обнародувані документи КДБ. Радянська спецслужбарадила своїм агентам використовувати на окупованій нацистами українській території націоналістичні лозунги як такі, що“ найбільше мобілізують маси на боротьбу з нацистськими окупантами, оскільки цього неможливо добитися на платформі радянської влади, до якої населення ставиться вороже” 17.
Але ОУН-нівське підпілля, що вело свою роботу серед робітничого середовища великих промислових центрів Східної України, теж пережило ідейну еволюцію. Жителі
16 Коваль М. В. ОУН-УПА: між“ третім рейхом” і“ сталінським тоталітаризмом” // УІЖ. 1994..№ 2. С. 98.