білогвардійської розвідки, становила бл. 250 тис. чол. До повстанського руху в окремих районах долучалася українська соціалістична інтеліґенція, яка перебирала у свої руки керівництво.
Різке погіршення ситуації більшовиків на Україні внаслідок селянських повстань у тилу дозволили Білій Армії Денікіна та військам УНР літом 1919 р. розгорнути успішний похід проти більшовицької влади. 31 серпня 1919 р. війська УНР, підкріплені загонами УГА, та денікінські частини, наступаючи з різних сторін ввійшли у Київ. Однак між обидвома арміями зразу ж виник конфлікт навколо питання, хто встановить свій контроль над Києвом. Український головнокомандуючий генерал Антін Кравс від імені галицьких військ підписав договір з денікінцями про добровільний відступ з Києва.
Але армії Денікіна теж не вдалося розвинути свого успіху. Виступаючи під лозунгом відновлення“ Великої Росії”, білі генерали здебільшого діяли на неросійських етнічних територіях. Однак вони не хотіли йти на жодні компроміси з національними рухами. Денікіну була осоружна сама думка, що росіян у Києві можна звести до статусу національної меншості. Український рух був оголошений зрадницьким, а назву“ Україна” взагалі заборонено – замість неї вживали“ Юг России”,“ Малороссия”. Національна політика Денікіна була самовбивчою. Він не спромігся провестиземельну реформу, але принаймні міг укласти політичні союзи з окраїнними національними рухами на базі федерації. Це дозволило б йому позбутися найголовнішої слабості білогвардійського руху – відсутності міцного тилу. До того ж, Добровольча Армія не устояла перед загальною для всіх військ споскусою вдатися до реквізицій, погромів і грабунків. Це вирішило її долю в Україні, бо, як ствердив сам Денікін,“ грабіжники не можуть довго залишатися на місці грабежу”.
У вересні 1919 р. в тилу денікінської армії розпочалося масове селянське повстання. Український уряд хотів скористатися з нього, але на перешкоді стали суперечки між східно- та західноукраїнськими лідерами. Уряд ЗОУНР боявся йти на конфронтацію з білогвардійським рухом, тому що розраховував найти спільну мову з Антантою. Директорія, знаючи про крайні антиукраїнські настрої Денікіна, все більше схилялася до союзу з Польщею.
Нарешті, в кінці вересня, обидва українські уряди дійшли до згоди і розпочали спільні військові дії проти Білої Армії. Несподівано посеред осені вдарили холоди, які спровокували епідемію тифу. Затиснуте між трьома ворогами – російськими білогвардійцями, поляками й більшовиками – й заблоковане Антантою українське військо понесло величезні втрати. Українське керівництво не могло одержати навіть медикаментів для допомоги армії й цивільному населенню. У цьому“ трикутнику смерті” армія УНР втратила до 70 % свого складу. Начальна Команда УГА під тиском розпачливих обставин підписала пакт з генералом Денікіним про перехід під його командування. Покинення УГА українського табору унеможливило взагалі