34b
Наливайкива віра
Якщо з польського погляду Україна складалася з трьох воє водств- Київського, Ч( рнігівського та Брацлавського, то московські політики розглядали Україну ' Мату Русь як два давні князівства зі столицями в Києві та Чернігові11 Для Московії Київ був безперечною столицею цих її володінь. Українське духівництво поділяло погляд на Київ як стотицю Русі111, але до нас ді йшло дуже мало свідчень про популярність такого погляду серед козацтва. За іронією, та сама козацька верства, яка повернула Києву статус центру руського православ’ я в 1620-х роках, не виявила практично жодного бажання відновити його в ролі світської та політичної столиці в 1650-х.
Припинення князівських династій, які претендували на спадщину великого князя Володимира, і поява козаччини як політичної сили, що змагалася зі шляхтою, призвели до розриву спадкоємносте в руській політичній традиції та зробили Київ значно менш привабливим для козацтва, ніж для відновленої православної ієрархії, яка неодмінно пов’ язувала своє походження з діяльністю Володимира. Причину цього, очевидно, слід шукати в політичній культурі козацької верстви. З одного боку, як ми показали, Хмельницький здійснив чимало зусиль для того, щоб відновити козацький контроль над київською православною митрополією та перебрати на себе колишні королівські прерогативи подавання « духовного хліба ». З другого боку, встановлюючи контроль над православною церквою- головним інституційним носієм політичної та культурної традиції « старої Русі », козаччина відмовилася стати частиною та спадкоємцем цієї традиції.
Змагання між двома різними концепціями політико-правової побудови козацької державносте- ідес ю подальшої розбудови
110 Польсько-литовська сторона, природньо, відкидала московські претензії на спадкові права на Україну. Згідно з московськими джерелами, під час переговорів між Річчю Посполитою та Мог. ковігю у Вільні влітку 1656 року комісари Речі Посполитої твердили: И до того доїшіо, что те черкаси погі царгкого вгчичества високую р у к у принят и со многими княж стви и городами и землями, которие к Московскому государству николи не належ али...»(' Заборовский, ред., П равославние, католики, иниати.- С. 266). 111 За гетьманування Івана Виговського. один з прихильних до Барабаша ігуменів висловлював побоювання, що шведський король поставить Ракочі київським князем. Див.: Грушевський, Історія України-Риси, Т. 10.- С. 166.