ном і ного оточенням, подано Порті у вигляді таємних ро
сійських планів, про які начебто довідався Орлик і які свідчи
ли про цареві наміри включити до складу своєї імперії
Україну, підкорити татар і вийти на Чорне море16.
Шафіров був так стурбований діяльністю емігрантів, що
переконував царя провести каральну акцію щодо їхніх родин
в Україні. І от 8 квітня 1712 р. царський канцлер Головкін
видав указ, у якому було заявлено: «Оскільки боговідступник,
зрадник Орлик і з ним багато інших донині в області султана
турецького живуть, а деякі в самому Царгороді перебувають,
що викликає велику підозру, і не можна інакше розсудити, що
вони на утримання себе там одержують кошти з України від
своїх родичів... притім і кореспонденції і пересилання між
собою мають, чого важко допильнувати й припинити, доки
вони там на Україні житимуть. Через це наказав великий
государ всіх зрадників, які нині живуть в турецькій землі й по
багатьох умовляльних грамотах царської величності і обнаді
юванням у прощенні вини їхньої у вітчизну свою не поверну
лись, список їхніх імен до цього додається, жінок і дітей їхніх
і матерів і братів вислати до Москви для нагляду і веліти там
жити, доки загроза з боку турецького мине...»17
Крім того, родичі емігрантів мусили написати їм листа
з настійним проханням повернутися додому або утриматися
від ворожої діяльності, інакше їхні родини будуть засуджені
до страти. Ця тактика, яку тоді й пізніше так охоче застосову
вали росіяни у боротьбі з непокірними емігрантами* не при
несла великих результатів, оскільки більшість родин уже
давно були заарештовані й заслані вглиб Росії.18
Незважаючи на ці заходи, Шафіров і далі застерігав, що
«як і раніше, треба бути вкрай обережними в Україні, щоб не
збунтувала при вступі в неї військ турецьких»19. Головкіна
також непокоїла думка про можливий непослух українців. На
випадок вторгнення турецького війська він радив ужити таких
заходів: треба по змозі знизити податки в краї; українців
можна брати на службу в залоги, але тільки якщо іншу
половину залоги складатимуть росіяни; хтось із російських
«знатних людей» має постійно бути при гетьманові Скоропад
ському «для порад і всяких обережностей» і «якщо впаде
підозра на когось із знатних малоросіян, то брати їх до себе
й утримувати політично; якщо ж хтось явно зрадить, то
з таким чинити як зі зрадником для постраху інших»20. Оче
видно, ці заходи виявилися ефективними, бо за двадцять років
по тому Орлик, обговорюючи інше можливе вторгнення в
Україну, радив таємно повідомляти старшину про його набли
ження, «щоб вони могли вчасно перевезти свої родини на цей
бік Дніпра, на польську Україну чи до Бендер і щоб сама
Москва, намагаючись перешкодити повстанню, не мала мож
89