рині й на Січі, і якщо Польща та Швеція прийдуть їм на
допомогу. Далі Орлик дещо пом’якшив тон і повторив, що
хоча він не має сумніву щодо можливості здійснити в Україні
революцію, він переконаний, що революція не може відбутися
без іноземної допомоги. І додав саркастично: «Не дивно, що я,
перебуваючи тут під їхньою пречудовою протекцією, не маю
досить коштів навіть аби купити коней і фураж для кількох
моїх людей... а вони ще бояться, що я можу передчасно
почати війну!» 36
Проте Орлик таки подав Григорові одну практичну пораду.
Якщо виявиться, що турки починають акцентувати увагу на
проблемі перського фронту, він повинен заявити, що батько,
якщо йому дозволять перебратися до запорожців, розташує
їх на Дністрі й захищатиме турецький кордон на випадок,
якби росіяни вирішили скористатися тим, що турецькі війська
стягнуто до П ерсії37. В історії Орликових відносин із Портою
це була знаменна пропозиція. Майже двадцять років тому,
в 1712— 1713 рр., коли Порта хотіла, щоб гетьман під її про
текцією виконав на Правобережжі точнісінько таку ж функ
цію, Орлик відмовився, оскільки вважав ганебним бути за
охоронця на кордонах «невірних». Тепер він просив дати йому
шанс на таку службу. Хоча почасти це був тактичний крок,
завдяки якому Орлик розраховував вирватися з Салонік, це
також показує, наскільки погіршилося з бендерських часів
його становище.
Що ж до побоювань Порти, що він може перекинутися до
росіян, то Орлик заявив, що «воліє тисячу разів умерти, ніж
віддати пошану тому молдавському негідникові» — Апосто
лові (тогочасному гетьманові в Україні), поклавши йому до
ніг гетьманські відзнаки, на які має законне право тільки він
сам. На завершення Орлик звертав увагу на те, як небезпечно
вірити обіцянкам росіян і як його співвітчизники, що по
вернулися в Україну, страждають тепер у тюрмах і на за
сланні. «Врешті,— зазначав він,— нехай той, хто не знає, що
таке московський ласий шматок, необачно залежить від
нього! Я надто добре пізнав притаманні тому народові
підступність, віроломство й брехливість»38.
Ані Григор, ані Вільнев не матимуть більше можливості
звіернутися від імені Орлика до Ібрагіма-паші. Внаслідок
поразок турецького війська в Персії й повстання Патрони
Халіла (вересень 1730 р.), до якого вони призвели, великий
візир позбувся посади й життя, а його тестя скинут