Р озд іл 4
Серце дворянина
Сьомого травня 1861 року під церкву Різдва на Подолі почали сходитися люди— спершу кількадесят, потім кількасот, а потім зібрався велелюдний натовп у кілька тисяч осіб. Здебільшого це були студенти Київського університету і місцевих гімназій. Усі вони прийшли попрощатися з Тарасом Шевченком, який помер два місяці тому в Петербурзі. Київ був лише зупинкою на довгому шляху траурної процесії зі столиці імперії в містечко Канів, де на дніпровському пагорбі поховають колишнього кріпака, а тепер національного поета Шевченка. Труну з його прахом перевезли поїздом у Москву, а звідти кіньми в Київ. З Києва у Канів труну повезуть Дніпром. У всіх великих містах, через які проходила процесія, активісти місцевих українських організацій проводили церковні служби і церемонії прощання, в яких візьмуть участь тисячі людей.
Похоронна процесія поставила імперську владу перед дилемою. Начальство не втручалося у хід подій на території Росії( в Орлі, наприклад, у церемонії прощання з поетом взяли участь не лише духовні особи, місцева інтелігенція та учні шкіл, а й військовий оркестр), але в Україні ситуація загрожувала вийти з-під контролю. Боячись, що прощання з поетом перетвориться на велику маніфестацію і українофіли виступатимуть з підривними промовами, київський генерал-губернатор заборонив траурну ходу в центрі міста. Кияни зустріли процесію на лівому березі Дніпра, випрягли коней і самі покотили труну з прахом поета на пором і в церкву на Подолі. Генерал-губернатор заборонив промови в церкві, але не міг нічого вдіяти з молодими людьми, які зверталися до кількатисячної процесії дорогою з церкви на берег, де чекав корабель84.
84 Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка.— К., 1976.—
89