В с т у п
Починаючи роботу над цією книжкою, я сподівався, що сліди анонімного автора « Історії русів » приведуть мене до групи мрійливих, далеких від конкретної політики інтелектуалів, головних дійових осіб стадії « збирання спадщини » у схемі націєтворення Мирослава Гроха. Але матеріал повів мене в іншому напрямку. Коло « незвичних підозрюваних », про яке йдеться у книжці, складалося з дворян, заангажованих у місцеву політику і добре інтегрованих в імперію. Серед людей, які могли бути причетними до створення « Історії русів » і вже точно її читали й поширювали, траплялися високі чиновники, які зробили кар’ єру і зажили багатства, зміцнюючи та розширюючи імперію. Вони здобули освіту в імперських столицях і відправляли своїх дітей в імперські навчальні заклади, з яких ті виходили російськими літераторами. Навіщо таким людям писати, переписувати й поширювати текст, який не просто прославляє козацьке минуле, а й пропагує окрему руську націю і в кінцевому підсумку, як нам сьогодні зрозуміло, працює на повалення імперії? Щоб відповісти на це питання, я мусив враховувати не лише історіографічний контекст націоналізму і національних ідентичностей, а й контекст розвитку імперій.
В останнє десятиліття виник величезний інтерес до історії імперій і цілий бум літератури про стосунки імперій і націй. Особливо корисним мені здалося те, що в нових дослідженнях підкреслюється той простий факт, що національні ідеології не формуються у вакуумі, а виростають з політичного й ідеологічного контексту імперій. Першим протагоністам нації ішлося про певні політичні цілі, але вони не конче вважали націю та імперію несумісними політичними категоріями. В недавно виданій всесвітній історії імперій Джейн Бербенк і Фредерик Купер завважили, що батьки А м е риканської революції, як і їхні колеги на Гаїті, « використовували імперські формули і зверталися до імперських інституцій », перш ніж вирішили, що конфлікт нерозв’ язний і треба відділятися. Нації не заступають імперії за один день. їх мислять і формують у рамках, заданих імперіями, тому важливо розглядати розвиток національних ідей і міфологій у цьому історичному контексті. « Відмовившись
Таксон, 2003; Hobsbawm Е. /. Nations and Nationalism since 1780: Programme, Myth, Reality.— Cambridge, 1992; Винайдення традиції / За ред. Ерика Гобсбаума і Теренса Рейнджера; пер. з англ. М. Климчука.— K.: Ніка-Центр, 2010.— 2-ге вид.
23