Ча с т и н а т р е т я. Ча с т и н и р е б у с а
золото— згідно з деякими оцінками, 200 ооо золотих монет— переправили у Британію.
Якби це було правдою, то сума вкладу і проценти за кількасот років сягнули б астрономічної цифри— Англійський банк, до якого 1858 року увійшли активи Ост-Індської компанії, чекало би банкрутство, Британію— злидні, а світову фінансову систему— повний крах. Україна стала б східноєвропейським Кувейтом. Але в заповіті Полуботка була одна хитра умова: на вклад могла претендувати тільки незалежна Україна. Ось така історія ходила в українській пресі влітку 1990 року. На горизонті виднілася незалежність, грошей було обмаль, і український уряд не міг гаяти часу. В Англію на пошуки Полуботкового золота відправили урядову комісію на чолі з заступником голови Ради Міністрів. Від результатів цієї поїздки могла залежати доля країни, якщо не фінансової стабільності цілого світу.
Іронія полягала в тому, що український уряд з претензіями на золото Полуботка трохи запізнився. Першою, ще на початку XX століття, свої претензії заявила Російська імперія. 1908 року за наказом Петербурга російський консул у Лондоні з’ ясовував невитребувані вклади в Англійському банку. Нічого подібного масштабом до золота Полуботка він не виявив, але на цьому історія не закінчилася. У 1920-х роках на представників УРСР у Відні вийшов такий собі Остап Полуботок, він претендував на спадок гетьмана і ніби мав якісь документи. Про сенсаційну новину доповіли в Харків, більшовицьке керівництво проявило інтерес, але потім репресії серед керівників республіки завадили розслідуванню. На кілька десятиліть про справу забули.
Привид гетьмана Полуботка повернувся на початку 1960-х років. КДБ нібито доповідав радянському керівництву, що британський уряд використовує гроші з вкладу Полуботка для фінансування антирадянської діяльності у Сполучених Штатах, приуроченої до « Дня України », що його проголосив президент Ейзенхауер. Радянське керівництво доручило провести таємне розслідування. До складу групи включили Олену Апанович, авторитетну дослідницю історії козацтва— вона напала на слід двох возів солі і солоної риби, яку напередодні посольства до царя відправив в Архангельськ Полуботок; там усе це завантажили на англійський корабель у Лондон. Можливо, це й було золото. З Апанович взяли підписку про нероз-
214