справі збору продуктів і браку всякої практичної роботи правительства », а 13. IV. 1918 р. він-таки в листі до В. Голубовича наголошував, що в країні склався неможливий стан, бракує адміністративного апарату, вказував на « самовільне й недопустиме поводження комітетів ». А. Мумм загрожував вжити власних заходів, якщо уряд надалі нічого « не робитиме для заспокоєння краю ». Під час гетьманського перевороту 29. IV. 1918 р. уряд В. Голубовича припинив своє існування, прем’ єр і декілька міністрів уряду УНР були заарештовані військовою владою.
До 16. XII. 1918 р. В. Голубович відбував тюремне ув’ язнення в Лук’ янівській в’ язниці. Проте ланцюг арештів і судових процесів для нього на тому не закінчився. Лише протягом 1919 р. він двічі заарештовувався більшовицькою владою, а 24.111.1919 р. був засуджений судовою владою Директорії УНР. У серпні 1920 р. В. Голубовича заарештувало ЧК у Кам’ янці-Подільському і в травні 1921 р. надзвичайний трибунал УССР, що провадив « справу ЦК УПСР », засудив В. Голубовича до 5 років примусової праці в концтаборах. Після амністії ВУЦВК наприкінці 1921 р. В. Голубович деякий час працював інженером-будівельником в Українській раді народного господарства, згодом очолював відділ капітального будівництва.
У 1931 р. був засуджений у справі « Українського національного центру ». Загинув у Ярославській тюрмі.
РИГОРІЇВ Никифор Якович( псевд. Григоріїв Наш, Г. Наш; 9ЛІ. 1883,
Гм. Бурти Черкаського пов. Київської губ.— 5. УІІІ. 1953, Нью-Йорк)— громадсько-політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист; член Центральної і Малої Рад, Всеукраїнської ради військових депутатів.
Народився в сім’ ї сільського вчителя. У 1900 р. закінчив сільськогосподарську школу в м. Бродищі на Київщині. Деякий час працював бібліотекарем Київського товариства письменності, в статистичному відділі Південно-Західної залізниці. Склавши 1904 р. іспит на право викладання російської мови в повітових школах, розпочав педагогічну практику в Бердичеві. У 1905 р. разом із іншими вчителями організував повітовий учительський союз, на першому нелегальному з’ їзді якого було ухвалено резолюцію з вимогами до уряду запровадити в школах українську мову. За « революційний дух » його було переведено до Літина на Поділлі. Тут він займався організацією українських книгозбірень та поширенням національної літератури серед місцевої молоді, створив нелегальні курси вивчення історії України та українського суспільно-політичного руху.
Таємний учительський гурток, організатором якого був Н. Григоріїв, невдовзі об’ єднав національно-свідому та політично зорієнтовану інтелігенцію. За наказом адміністрації Н. Григоріїва перевели до Кам’ янця-Подільського під нагляд поліції. Викладав вітчизняну та всесвітню історію, російську мову, методику викладання рідної мови в середніх школах, на педагогічних курсах. У Кам’ янці також активно співробітничав в товаристві « Просвіта », де організував і вів літературно-музичні вечори, на які збиралась молодь з духовної семінарії, педагогічних курсів, середніх шкіл. Був головою місцевої філії ТУП, співробітничав в газеті « Рада ». Його публіцистика, статті із української історії друкувались також в українських періодичних виданнях « Світло », « Маяк », « Подольские известия » та ін. У 1915 р. Н. Григоріїва було мобілізовано до російської армії як військового урядовця.
84