губернський комітет Ради об’ єднаних громадських організацій рекомендував його на посаду губернського комісара Київщини.
У спогадах, опублікованих газетою « Діло »( 1924, 6 січня) під назвою « Як ми складали перший кабінет для Скоропадського », 0. Саліковський розповідав про збори представників УСДРП, УПСР, УПСФ, на яких вдалися до спроби створити новий кабінет міністрів із метою урятувати УЦР. « Нарада партій визнала необхідним зробити спробу урятування Центральної Ради шляхом певних уступок німцям,— згадував О. Саліковський,— Було конче необхідним відмовитись від фантастичної аграрної реформи есерів(« соціалізації »), замінивши її більш реальною і життєвою демократичною програмою, а по-друге— доповнити склад Ц. р. представниками тих верств населення, яких не було, і в першу чергу представниками земського і міського самоврядування ».
Одначе такі заходи вже не могли зупинити політичний процес, який розпочався в Україні 29 квітня 1918 р. До влади прийшла інша політична сила, на яку було зорієнтоване німецьке військове командування. Воно категорично заперечило подальшу діяльність Центральної Ради. Непоступливість представників політичних партій соціалістичного спрямування, їхнє небажання взяти участь у формуванні кабінету міністрів гетьмана П. Скоропадського лише зашкодили мирному розвитку суспільства, фактично привела їх в опозицію, а згодом— і до політичного перевороту. Після гетьманського перевороту О. Саліковський був обраний членом Всеукраїнської земської управи.
За Директорії— редактор тижневика « Трибуна » та член ради Міністерства внутрішніх справ. Співробітник « Літературно-наукового вісника », « Нової ради », « Променя », « Нашого минулого », « Нової України », секретар Дніпросоюзу. У травні 1920 р. в кабінеті В. Прокоповича— міністр внутрішніх справ. З 14. Х. 1920 р.— заступник Голови Ради Міністрів УНР, з 11.11.1921 р.— член Вищої військової ради.
На еміграції у Варшаві видавав часописи « Українська трибуна », « Українська справа », « Трибуна України ».
^ Е В Р Ю К Олександр Олександрович( 1893— 1941, Франкфурт-на-Оде- ^■^рі)— громадсько-політичний діяч, дипломат; член Центральної і Малої Рад, голова української делегації на мирних переговорах у Бересті-Литовському.
Вищу освіту здобув у Петроградському технологічному інституті. Був членом української студентської громади і працював в інформаційному бюро українських студентських організацій Петрограда. Д. Дорошенко згадував про О. Севрюка як здібного і розумного юнака. Напередодні революції 1917 р. продовжував навчання в інституті і від студентських організацій був делегований до УЦР 9. ІУ. 1917 р., вже після закінчення роботи Всеукраїнського національного конгресу.
Як один із провідних діячів УПСР, входив до ЦК партії та репрезентував партійну фракцію в Малій Раді. На Малій Раді ЗО. VIII. 1917 р. О. Севрюка було обрано членом української делегації на З’ їзд поневолених народів Росії як представника українських есерів. Працював у комісіях, створюваних Малою Радою, зокрема очолював комісію з розроблення законопроекту про скликання Українських Установчих зборів, був членом комісії законодавчих внесень. На закритому засіданні Малої Ради із київськими революційними організаціями
157