освіти вступив на економічний факультет Петербурзького політехнічного інституту, був учнем відомого вченого М. Туган-Барановського. За студентських років розпочав наукову діяльність, опублікував дослідження з питань кредитної кооперації, водного транспорту та інші. У Петербурзі захопився роботою в українській студентській громаді і від 1913 р. очолював один із двох громадських гуртків, що діяли при Політехнічному інституті. Після Лютневої революції 1917 р. був у числі організаторів українських мітингів та маніфестацій у Петрограді.
Повернувшись в Україну влітку 1917 р., став одним із лідерів УПСР, на II з’ їзді партії його обрали членом ЦК, кооптували до складу ЦК Селянської спілки і Центральної Ради, де він працював у фракції УПСР. Був обраний членом Малої Ради. Виступаючи на Шостих Загальних зборах УЦР з приводу Українських Установчих зборів, від імені фракції УПСР доводив потребу їх скликання. « Український народ має право на самовизначення на підставі проголошеної формули російського уряду про самовизначення народів,— підкреслив він.— Одним із кращих засобів до такого самовизначення є Установчі збори, і український народ повинен сам виявити своє суверенне право на Українських Установчих зборах. Фракція українських соціал-революціонерів пропонує обрати комісію, яка зайнялась би підготовчою роботою до скликання Українських Установчих зборів ».
Активно обстоював цілісність України, висловлюючи свою думку щодо інструкції Тимчасового уряду про УЦР як крайову владу України, Д. Ісаєвич наголосив, що, « прийнявши інструкцію, Рада опиниться в неяснім становищі в відношенні до населення тої частини України, яку інструкція відриває від цілості України ».
За дорученням УЦР виїздив до Севастополя як уповноважений у питаннях створення українського флоту. Працював також в комісії УЦР у справах законодавчих внесень. Співробітничав із редакцією партійного органу УПСР « Народна воля ». У листопаді 1917 р. був обраний членом Всеросійських Установчих зборів. На Всеукраїнському з’ їзді рад робітничих, селянських і солдатських депутатів 4— 6. XII. 1917 р. від УПСР входив до складу президії з’ їзду, де виступив із гострою критикою ультиматуму Раднаркому РСФРР. Рада Народних Міністрів УНР 22. IV. 1918 р. призначила Д. Ісаєвича членом української делегації на переговорах з більшовицькою Росією.
Від січня 1919 р. був членом української делегації на Паризькій мирній конференції, зокрема виконував обов’ язки економічного радника. У червні 1919 р. брав участь у роботі Міжнародного кооперативного конгресу в Парижі, де виступив із доповіддю « Українська кооперація », був учасником переговорів про вступ Українського кооперативного союзу до Міжнародного кооперативного альянсу. На еміграції мешкав у ЧСР, деякий час працював в Українському соціологічному інституті. Був членом Закордонного представництва УПСР, очолював групу Селянської спілки, делегат від УПСР на Конгресі Соцінтерну.
На запрошення сестер 1930 р. повернувся на Волинь, деякий час працював журналістом у Луцьку. Згодом, не бажаючи співробітництва із польською владою, оселився у рідному селі й зайнявся господарством.
99