Передмова
Мабуть, не буде великим перебільшенням сказати, що людина насамперед є об‘ єктом, який складає інтерес історичної науки. В. О. Ключевський писав: « Є імена, які вже втратили хронологічне значення, виступили за межі часу, коли жили їх носії. Це тому, що справа, яку зробила така людина, за своїм значенням так далеко виходила за межі свого століття, своїм благотворним впливом так глибоко захопила життя подальших поколінь, що з постаті, яка її зробила, у свідомості цих поколінь поступово спадало все тимчасове і місцеве, і вона з історичного діяча перетворилася в народну ідею, а сама справа її з історичного факту стала практичною заповіддю, заповітом, тим, що ми звикли називати ідеалом ». До таких постатей нашої історії можна віднести Д. І. Яворницького, який був людиною надзвичайно різнобічних інтересів, ініціативним і невтомним трудівником, вченим-подвижником. З його ім’ ям, перш за все пов’ язана багаторічна праця із збирання, дослідження й популяризації історії запорізького козацтва. Усе, що вийшло з-під його пера, позначене особливою любов’ ю до історії Запорожжя. Його дослідження ґрунтувались на комплексному вивченні того чи іншого явища. Свої історичні дослідження він робив на базі узагальнення археологічних, етнографічних, фольклористичних, мовознавчих пошуків і знахідок.
Вагомий внесок зробив вчений у становлення історичного краєзнавства. Як збирач і колекціонер старожитностей, архівних джерел, Яворницький був одним з перших в Україні організаторів музейної та архівної справ.
Окремою яскравою сторінкою творчої біографії вченого є його етнографічна та фольклористична діяльність. Всебічно вивчаючи життя й побут українського народу, Яворницький виявив великий інтерес до народного мистецтва, зокрема народного живопису й вишивки, кобзарства.
5