Дмитро Яворницький та його родовід Dmytro_Yavornytskyi_ta_ioho_rodovid | Page 47
тенційно міг допомогти вченому, самі опинилися під прискіпливим
оком системи, а інші взагалі за ґратами.
У ці трагічні для Д. Яворницького та його родини часи на до-
помогу прийшли справжні друзі. Велику підтримку вченому надала
історик Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко (1884 – 1973), яку
Дмитро Іванович називав «запорозькою матір’ю (а себе «запороз-
ьким батьком»). Н. Полонська-Василенко разом з чоловіком – ака-
деміком М. П. Василенком – мешкала у Києві, була добре обізнана
в усіх академічних справах, про які інформувала Д. Яворницького.
Коли вченому припинили виплачувати пенсію, він з гіркотою запи-
тував: «То може я вже і не академік? Коли так, то буду шукати торбу
на плечі і тоді гайда по світу. П’ятдесят три роки послужив рідному
краю, а шматка хліба не вислужив».
На початку 1935 р. своє життя вчений оцінював на «три з мі-
нусом». До музею він вже не повернувся, але творчу діяльність
не припинив, в якій, як й завжди, знаходив душевне заспокоєння
і моральне задоволення. Із захопленням працював Дмитро Іванович
над улюбленим «Словником української мови»; підготував до друку
збірку фольклорних матеріалів (2302 пісні); у 1936 р. написав «Исто-
рию города Екатеринослава»; кожного року звітував перед Академі-
єю Наук і складав плани творчих досліджень; працював над темою:
«Послідовна зміна народів у південній частині України»; написав
спогади про М. Костомарова, І. Рєпіна, Л. Толстого, В. Тарновського.
Але все це не побачило світла за життя автора.
У 1939 р., з нагоди святкування 125-річчя від дня народжен-
ня Т. Шевченка, Д. Яворницький був обраний до складу ювілейної
Шевченківської комісії АН УРСР. До цього свята вчений підготував
статті: «Шевченко і Рєпін» та «І. Ю. Рєпін про Т. Г. Шевченка» 40 .
Й в останні роки життя Д. Яворницький вів жваве листування
з друзями та колегами. Як раніше, шанувальники та однодумці від-
відували затишну й гостинну оселю «запорозького батька», насоло-
джувалися розповідями енциклопедиста козаччини у «святая свя-
тих» – кабінеті історика, де висів портрет Т. Шевченка, а на робочо-
му столі Дмитра Івановича стояли світлини його університетського
вчителя – академіка О. Потебні та наукового кумира – видатного
історика М. Костомарова.
47