Дмитро Яворницький та його родовід Dmytro_Yavornytskyi_ta_ioho_rodovid | Page 47

тенційно міг допомогти вченому, самі опинилися під прискіпливим оком системи, а інші взагалі за ґратами. У ці трагічні для Д. Яворницького та його родини часи на до- помогу прийшли справжні друзі. Велику підтримку вченому надала історик Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко (1884 – 1973), яку Дмитро Іванович називав «запорозькою матір’ю (а себе «запороз- ьким батьком»). Н. Полонська-Василенко разом з чоловіком – ака- деміком М. П. Василенком – мешкала у Києві, була добре обізнана в усіх академічних справах, про які інформувала Д. Яворницького. Коли вченому припинили виплачувати пенсію, він з гіркотою запи- тував: «То може я вже і не академік? Коли так, то буду шукати торбу на плечі і тоді гайда по світу. П’ятдесят три роки послужив рідному краю, а шматка хліба не вислужив». На початку 1935 р. своє життя вчений оцінював на «три з мі- нусом». До музею він вже не повернувся, але творчу діяльність не припинив, в якій, як й завжди, знаходив душевне заспокоєння і моральне задоволення. Із захопленням працював Дмитро Іванович над улюбленим «Словником української мови»; підготував до друку збірку фольклорних матеріалів (2302 пісні); у 1936 р. написав «Исто- рию города Екатеринослава»; кожного року звітував перед Академі- єю Наук і складав плани творчих досліджень; працював над темою: «Послідовна зміна народів у південній частині України»; написав спогади про М. Костомарова, І. Рєпіна, Л. Толстого, В. Тарновського. Але все це не побачило світла за життя автора. У 1939 р., з нагоди святкування 125-річчя від дня народжен- ня Т. Шевченка, Д. Яворницький був обраний до складу ювілейної Шевченківської комісії АН УРСР. До цього свята вчений підготував статті: «Шевченко і Рєпін» та «І. Ю. Рєпін про Т. Г. Шевченка» 40 . Й в останні роки життя Д. Яворницький вів жваве листування з друзями та колегами. Як раніше, шанувальники та однодумці від- відували затишну й гостинну оселю «запорозького батька», насоло- джувалися розповідями енциклопедиста козаччини у «святая свя- тих» – кабінеті історика, де висів портрет Т. Шевченка, а на робочо- му столі Дмитра Івановича стояли світлини його університетського вчителя – академіка О. Потебні та наукового кумира – видатного історика М. Костомарова. 47