разом із своїми однодумцями Є. Вировим, Д. Дорошенком, К. Котовим, Т. Сулимою-Бичихіною, С. Липківським, І. Трубою, В. Хрінниковим, Ю. Павловським, П. Щукіним та ін. Цей аспект в діяльності вченого здобув досить глибоке висвітлення в дослідженнях Н. Василенко, О. Журби, М. Чабана та ін. 34 Д. Яворницький друкувався в органі « Просвіти » – часопису « Дніпрові хвилі »( 1910 – 1913). Він підтримував стосунки з просвітянами Полтави, Чернігова, Одеси, Житомира, Кубані та ін., виступав з читанням лекцій в « Просвітах » цих міст. Багато зусиль доклав Д. Яворницький щодо святкування у Катеринославі 100-ої річниці від дня народження Т. Шевченка( 1914 р.), що його організувала « Просвіта ».
За ініціативою і під редакцією Д. Яворницького 23 лютого 1906 р. у Катеринославі побачило світло перше і, на жаль, єдине число газети-тижневика « Запорожжє », яка мала яскраво визначену національно-визвольну спрямованість й тому була заборонена на першому числі.
Про визначну роль Д. Яворницького у науковому та культурно-громадському русі України кінця ХІХ – початку ХХ ст. яскраво свідчить святкування 30-ліття літературно-наукової діяльності вченого. Урочисте святкування ювілею Д. Яворницького відбулося 24 листопада 1913 р. у Катеринославській вченій архівній комісії. На адресу ювілянта надійшли сотні телеграм, в яких виокремлено два основних напрями діяльності вченого, в яких він досяг найвищих здобутків. Це – історія запорозького козацтва і створення музею ім. О. Поля. Сучасники вважали Д. Яворницького « вартовим » рідної історії, діяльність якого мали велике національне значення.
Скасування царату у лютому 1917 р. дало новий імпульс до піднесення наукової та культурно-громадської діяльності Д. Яворницького. 21 – 22 травня 1917 р. він був почесним головою катеринославського українського губернського з’ їзду Центральної Ради 35. У травні 1917 р. вчений очолив Катеринославський комітет охорони пам’ яток старовини й мистецтва України і розробив пропозиції щодо збереження запорозької старовини. Під час громадянської війни, вдень і вночі охороняв Дмитро Іванович музей і його неоціненні скарби від пограбування, навіть домігся « охоронної грамоти » від Нестора Махна 36.
38