Ізоляція Радянської України і Кубані
Директива ЦК ВКП( б) і РНК СРСР про заборону виїзду з України
Селяни покидають села у пошуках їжі, Харківщина, 1933 р.( фото А. Вінербергера)
17
Голод в Україні спостерігався у 1931 р. і особливо напровесні 1932 р., коли загинуло близько 100 тис. осіб, проте мільйонних жертв не було. Не в останню чергу тому, що у 1931 р. та навесні 1932 р. від голодної смерті населення рятувалося шляхом виїзду з охоплених голодом регіонів. Наприклад, навесні 1932 р. Зінов’ євський район полишила майже третина мешканців – 28 тис. осіб. Сучасна українська історіографія повідомляє про 3 млн. мігрантів навесні 1932 р. Навіть тоді, коли пік голоду минув, у червні 1932 р., Й. Сталін невдоволено писав Л. Кагановичу про десятки тисяч українських селян, які начебто роз’ їжджали по європейській частині СРСР та « розкладали » колгоспи своїми розповідями про реальний стан справ в Україні.
У 1933 р. ситуація принципово змінилася. Вільній міграції українців влада поставила міцні перепони. 22 січня 1933 року директивою Сталіна забороняється виїзд селян із території УСРР і Кубані за хлібом в інші місцевості Радянського Союзу. Українським селянам припиняють продавати квитки на залізничний і водний транспорт. Шляхи блокуються підрозділами ДПУ. Тих, хто встиг виїхати, заарештовують і повертають назад. Тільки за перші півтора місяці дії цієї директиви було заарештовано майже 220 тисяч селян. Із них понад 186 тисяч силою повернули в села, де вони були приречені на голодну смерть.
Пізніше блокуються дороги до міст, аби не пустити до них голодуючих.
Фактично вся Україна заноситься на « чорну дошку ».
Селяни покидають села у пошуках їжі, Харківщина, 1933 р.( фото А. Вінербергера)