ві антирадянські настрої в Україні і готовність до повстання.
Таким чином, у комуністичного керівництва СРСР до кінця 1920-х років сформувалося чітке усвідомлення хиткості свого становища в Україні та загрози національного виступу. Тож згортання НЕПу та перехід у 1928 році до неринкових форм вилучення зерна у селян( примусові хлібозаготівлі із січня 1928 року) в Україні супроводжувалися і посиленням національного тиску. Протягом 1928 – початку 1930-х років у багатьох регіонах України проводяться арешти представників української інтелігенції під прикриттям вигаданих справ про нібито діючі підпільні організації. Вершиною цієї кампанії стала сфабрикована справа « Спілки визволення України »( 1929 – 1930 рр.). Фабрикація цієї, а згодом і інших справ
( як « Український національний центр », « Українська військова організація » та інші) демонструють виразну антиукраїнську спрямованість діяльності радянської репресивно-каральної системи.
Лава підсудних сфабрикованого процесу СВУ, Харків, 1930 р.
Колективізація – трагедія села
Наступ на українське село починається з ліквідації кращих селянських господарств, що підпали під визначення куркульських. Проти заможних господарів з 1928 року починаються жорстокі репресії.
Значну частину « розкуркулених » депортують на Північ, Урал та в Сибір, де багатьох із них чекала смерть. За даними Управління народногосподарського обліку УСРР, до середини 30-х рр. за межі України вивезено близько 285 тис. сімей чисельністю майже 1 млн. осіб. Прикладом розкуркуленого сусіда навівається страх іншим селянам.
У 1929 році розгортається масова колективізація. Знищується споконвічний устрій одноосібного господарства на селі.
Вступаючи до колгоспу, кожна селянська
10
сім’ я змушена віддавати весь свій сільськогосподарський інвентар, коней, корів, овець. У селянина відбирають найдорожче— батьківську землю.
До кінця 1932 р. було колективізовано близько 70 % господарств, понад 80 % посівних площ України.
Сім’ ю « куркуля » виганяють із хати, Донеччина, поч. 1930-х рр.